БОКШАЙ 

Йосип Йосипович 

(1891-1975)

заслужений діяч мистецтв України, 

народний художник України та СРСР, 

член-кореспондент 

Академії мистецтв СРСР 

Народився 2 жовтня 1891 р. в с. Кобилецька Поляна Рахівського району Закарпатської області. Дід, батько, рідний брат та інші члени родини майбутнього художника були греко-католицькими священиками. У сім’ї всі захоплювалися мистецтвом (музикою і живописом). Середню освіту Йосип Бокшай здобував у Мукачівській гімназії, де малюнок викладав Тібор Калмар. У гімназії юний Бокшай демонстрував хист до малювання, про що свідчить автопортрет, написаний ним олією в 1906 році в IV класі. Після закінчення гімназії в 1910 році він поступає на педагогічне відділення Будапештської академії мистецтв. Викладачем з фахових дисциплін у Йосипа Бокшая був відомий угорський живописець Імре Ревес, дитинство якого і останні роки життя пройшли на Закарпатті (м. Виноградів). 

Цікавився творчими успіхами студента і давав корисні поради друг сім’ї Бокшаїв, випускник художньої академії в м. Лейпциг, викладач малюнку в Ужгородській гімназії Ігнацій Рошкович. Саме він рекомендував не обмежуватися професією вчителя, але й пробувати себе на творчій ниві.

Після закінчення навчання в академії, у перший день війни, 1 серпня 1914 року Йосипа Бокшая мобілізують рядовим вояком австро-угорської армії, а 24 березня 1915 року він потрапляє в полон російської армії. Після півторарічних поневірянь в Туркестані, проїзду через Бухару, Самарканд, піски Каспію його переводять на центральну Україну (Павлоград, Верхньодніпровськ, с. Куцеволька Катеринославської губернії). Місцевий поміщик Н. Грабовський надав у розпорядження художника власну бібліотеку, забезпечив його олійними фарбами, таким чином пройшло його перше знайомство з творчістю Рєпіна, Левітана, а також були ним написані краєвиди та жанрові багатофігурні композиції, пов’язані з місцевою тематикою.

Весною 1918 року Й. Бокшай повертається з полону на Закарпаття і розпочинає педагогічну діяльність в Ужгородській горожанській школі, а з 1919 року — в Ужгородській реальній гімназії, в якій пропрацював безперервно аж до 1945 року. 

Починаючи з 1918 року, художник працює в пейзажному живописі, пише спочатку пастельними, а пізніше олійними фарбами натюрморти, вирішує фігуративно-декоративні теми з народного життя, виконує портрети релігійних і громадських діячів, цікавиться церковним малярством. Відомими роботами, що характеризують цей період творчості художника, є такі як «Автопортрет» (1925), «Базар в Ужгороді» (1926), «Зима» (1927).

Поряд з творчою діяльністю Йосип Бокшай бере активну участь у роботі Руської народної ради (1918-1919 рр.), у заснуванні «Просвіти» (1920), в організації творчих виставок у рамках «Клубу художників Підкарпатської Русі» (1921). З метою вдосконалення майстерності здійснює поїздки в Італію, Німеччину, Югославію (Далмацію), Францію. Найбільше захоплення в Йосипа Бокшая викликали творчість Джованні Баттісти Т’єполо та Фріца фон Уде. Підсумком творчих пошуків художника цього періоду стали персональні виставки в 1926 р. в Празі і в Ужгороді. Заповітною мрією Й. Бокшая та його товариша А. Ерделі було виховати молоде покоління митців на Закарпатті і заснувати своєрідний «підкарпатський Барбізон». З цією метою два видатні педагоги об’єднали свої зусилля, запрошуючи талановиту молодь (Й. Бокшай з Ужгородської гімназії, А. Ерделі – з Ужгородської півчо-учительської семінарії) в приватну суботньо-недільну Ужгородську публічну школу рисунку, де вони викладали основні загальнофахові дисципліни. З випускників цієї школи, а також в результаті індивідуальних занять багато хто з відомих митців визнавали себе учнями Йосипа Бокшая. Серед них такі, як З. Шолтес, Ю. Ендреді, В. Габда, пізніше – А. Кашшай, І. Шутєв, Ю. Герц та інші.

Особливою сторінкою творчості Й. Бокшая в кінці 20-30-х рр. ХХ ст. є його роботи на релігійну тематику. Із створеного в цей період широко відомі композиції «Проповідь» (1926), «Святий Іван Златоуст на літургії» (1927), «Вчителі східної вселенської церкви», «Святі Руської землі» (1934-1935). 

Найхарактернішими з монументальних розписів Й. Бокшая є його грандіозний – сімдесят два квадратних метри – плафон ужгородського кафедрального собору «Воздвиження чесного животворящого хреста» (1939).

Протягом 30-х – поч. 40-х рр. Й. Бокшай часто й з успіхом бере участь у виставках, які проходять у Празі (тричі в складі Салону), Брно, Братиславі, Кошицях, Будапешті, Ужгороді і Мукачеві. В пейзажах Й. Бокшая відчутне прагнення до мистецьких широких узагальнень, створення цільного художнього образу рідної землі, як це відчувається в роботах «Село Богдан», «Село Волосянка», «Осінній пейзаж» (1934), «Село Ужок» (1938). З-під майстрового пензля народжується ряд жанрових картин, що відображають побут і життя народу, зокрема, верховинських селян. Такі роботи, як «Гуцульське весілля», «Колядники», «Зимовий танець», «Дівчата» (1937) захоплюють яскравою мажорною барвистістю, неповторним національним характером. У портретному жанрі особливого успіху досягає Й. Бокшай в роботі «Ужоцький дзвонар» (1934), в якій дано узагальнений образ нелегкої долі закарпатського верховинця. 

Протягом першої половини 40-х рр. ХХ ст. Закарпаття входило до складу Угорщини. Художнє життя було ускладнене війною. Закарпатські художники створили в 1940 році нове об’єднання «Союз підкарпатських художників», в якому Йосипу Бокшаю разом з А. Ерделі належала провідна роль. Незважаючи на тривожний військовий час, в своїх творах Й. Бокшай продовжує стверджувати непохитну цінність землі батьків, її красу. Свідченням цього є його твори «Хустський замок» (1942), «Літній день» (1943), «Осінній багрянець» (1943).

Після визволення Закарпаття і возз’єднання його з Україною Й. Бокшай, А. Ерделі, А. Коцка, Ф. Манайло активізували свої зусилля щодо відкриття художнього навчального закладу та створення обласної організації Спілки художників України. Разом із художниками з Києва М. Глущенко, В. Касіяном, О. Шовкуненком ці плани в 1946 році були реалізовані, а Йосип Бокшай став одним із перших викладачів Ужгородського художньо-промислового училища на відділенні живопису і членом правління обласної організації Спілки. У 1951 році Йосип Бокшай отримав запрошення керувати дипломними роботами в новоствореному Інституті прикладного та декоративного мистецтва у Львові, де він працював до 1957 року.

Протягом 40-50-х рр. Й. Бокшай пише серію великих композицій, в яких намагався відобразити зміни, що відбувалися в його рідному краї. Полотна «Бокораші» (1946-1947), «Будівництво моста» (1948), а також пейзажні роботи «Ужгород» (1947), «Терен цвіте» (1953), «Золота осінь» (1950-і роки) та інші твори, що були наповнені яскравими, мажорними барвами, співставленням яскравого світла й різких динамічних тіней, відзначилися почуттям декоративності й широкого композиційного ритму, принесли художникові загальне визнання, славу та урядові нагороди. Твори майстра виставлялися практично на всіх значних виставках, що відбувалися в Україні і Радянському Союзі.

З них можна виділити такі, як групова виставка творів О. Кульчицької, А. Монастирського та Й. Бокшая в 1962 р. в Ужгороді, участь Й. Бокшая у пересувній груповій виставці творів членів Академії мистецтв СРСР в 1963 р. в Москві, виставка творів закарпатських художників (Й. Бокшай, Г. Глюк, З. Шолтес, В. Свида) в 1966 р. в Москві, персональна виставка творів Й. Бокшая в 1971 р. в Ужгороді.

Після тривалої важкої хвороби Й. Бокшай помер 19 жовтня 1975 р. в Ужгороді, похований на Кальварії. Його ім’я присвоєно Закарпатському художньому музеєві, а неподалік від нього встановлено скульптурну композицію «Й. Бокшай і А. Ерделі» (1994, скульптор М. Олійник).