ЕРДЕЛІ (Гриць)
Адальберт Михайлович
(1891-1955)
Народився 25 травня 1891 року в с. Загаття Іршавського району Закарпатської області. Його батьки — сільський учитель Михайло Гриць та мати Ілона Цайскі – виховували 11 дітей. У 1901 році у зв’язку з політикою угорського уряду на Закарпатті сім’я прийняла нове прізвище – Ерделі. Юний Адальберт Ерделі здобував середню освіту в гімназії м. Мукачево та вчительській семінарії м. Мараморош Сигет (тепер Румунія), яку закінчив у 1911 році. Протягом 1911-1916 рр. навчався в Будапештському угорському королівському художньому інституті. Паралельно вдосконалював свою майстерність в Кечкеметській художній колонії. Його вчителями з фаху були І. Ревес, А. Івані-Грюнвальд, Т. Земплені, К. Ференці, Ф. Ольдяї. Найулюбленішим вчителем А. Ерделі був Карой Ференці.
Отримавши диплом професійного художника та вчителя малювання, А. Ерделі протягом 1916-1922 рр. викладає малюнок в горожанській школі, гімназії та семінарії Мукачева, продовжуючи працювати творчо, в основному як живописець-портретист. Вирішивши присвятити себе мистецтву і досягненню в ньому вершин досконалості, їде в 1922 році в Мюнхен, де перебуває до 1926 року. Тут він працює в студії художника Франке, виконує багато портретів відомих людей Мюнхена, в тому числі головного редактора баварської газети «München Augsburger Abendzeitung», з допомогою якого організовує в 1923 році власну виставку творів у найбільшому виставковому центрі «Glaspalast».
Під час перебування в Німеччині А. Ерделі вивчає твори класиків образотворчого мистецтва в музеї «Пінакотека», цікавиться творчістю німецьких майстрів портретного живопису Шмуцлера та Зомбергера, відвідує такі німецькі міста, як Берлін, Дрезден, Гамбург, Ліпче, Куксгафен, знайомиться з творчістю художників-експресіоністів.
Перед поверненням додому А. Ерделі здійснює поїздку по Італії маршрутом Рим-Неаполь-о.Капрі-Мілан-Піза-Падуя. Свої враження цього періоду художник виклав у автобіографічних романах «DIMON» (1922) та «IMEN» (1924), а також у щоденниках. Письмові твори автора пронизує домінуюча думка: «...душа, що страждає від мистецтва і любові...”
Після повернення на Закарпаття А. Ерделі приступає до педагогічної діяльності в Ужгородській півчо-учительській семінарії та інших навчальних закладах. Разом з Йосипом Бокшаєм він організовує в 1927 році приватну Ужгородську публічну школу рисунку, учнями якої були такі відомі митці, як А. Коцка, Е. Контратович, А. Борецький, А. Добош, З. Шолтес та інші. Одночасно з педагогічною діяльністю продовжує активно творчо працювати, про що свідчать виставки в Ужгороді, Брно і Празі. Результатом цієї діяльності стала закупка чехословацьким урядом творів А. Ерделі та його творче відрядження в 1929 р. до Франції. Тут він знайомиться з художниками П’єром і Генрі Жанет, Андерсом Остерліндом, головним редактором газети «Ле Петіт Парізієн» п. Бішат та іншими цікавими особистостями. Відчутний слід в творчій біографії Ерделі залишило перебування в художній колонії замку Гаржілес у місцевості Аржентон, де він працював разом із художниками Франції, Голландії, Бельгії. Роботи, виконані тут, експонувалися на виставках у Парижі на Єлісейських Полях та у Бельгії. Наслідком перебування А. Ерделі у Франції протягом 1929-1931 рр. стало переконання, що світове мистецтво твориться в Парижі, а кульмінаційною його точкою є творчість Сезана.
Після повернення додому з Франції А. Ерделі включається до активної громадської, творчої і педагогічної діяльності. Уже в 1931 році створюється в Ужгороді Товариство діячів образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі, яке очолює сам А. Ерделі. Членами товариства стали багато його учнів. Протягом 30-х і початку 40-х років ХХ століття твори А. Ерделі виставлялися в Закарпатті, Братиславі, Кошицях, Брно, Пряшеві, Будапешті, Відні, Варшаві, Мюнхені, Римі, Венеції, Неаполі і багатьох інших містах Європи. Водночас художник продовжує працювати як педагог в навчальних закладах Ужгорода, де заохочує до образотворчого мистецтва юні таланти.
До 1945 року значна частина його учнів після закінчення Ужгородської півчо-учительської семінарії вже працювала вчителями в початкових і горожанських школах Закарпаття.
Після возз’єднання Закарпаття з Україною Адальберт Ерделі став головним ініціатором створення обласної організації Спілки художників України та відкриття в Ужгороді вищого художнього навчального закладу.
В березні 1946 року замість вищого навчального закладу було відкрито Ужгородське художньо- промислове училище, а в серпні 1946 року розпочала свою роботу Закарпатська організація Спілки художників України і очолив її діяльність А. Ерделі. Членами спілки та викладачами училища переважно ставали його учні. Твори А. Ерделі, і серед них такі відомі, як «Юна художниця» (1928), «Циганки» (1928), «Портрет Андерса Остерлінда» (1930), «Портрет А. С.» (1931), «Натюрморт з яблуками» (1939), «Вид Ужгорода» (1940-і рр.), «Мукачівський замок» (1947), «Міст у Дьорбі» (1943), «Натурниця. Пробудження» (1946), «Автопортрет» (1950), «Портрет артистки К. Балог» (1951) та сотні інших, є достойним внеском маестро в скарбницю українського образотворчого мистецтва. Педагогічна і громадська діяльність А. Ерделі дозволяє вважати його засновником закарпатської художньої школи. Його найвідомішими учнями є такі митці, як А. Коцка, Е. Контратович, А. Борецький, В. Микита, М. Медвецький, Е. Медвецька, Ю. Герц, Ф. Семан та інші. Останні роки життя художника були затьмарені ідеологічними переслідуваннями. У 1947 р. відсторонений від керівництва Ужгородським художньо-промисловим училищем, а в 1949 р. його звинуватили у космополітизмі та буржуазному формалізмі і позбавили права керувати обласною організацією Спілки художників України, які він фактично створив. У 1954 р. в Ужгороді відбулась остання прижиттєва виставка творів А. Ерделі. 19 вересня 1955 року художник помер. Похований в Ужгороді на Кальварії.
Справа, започаткована А. Ерделі, продовжує давати вагомі результати. В Ужгороді в 1995 році на базі училища постав Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі. Його успішна діяльність дозволила в червні 2003 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України відкрити Закарпатський художній інститут, здійснивши заповітну мрію Адальберта Ерделі.
