КОЦКА 

Андрій Андрійович 

(1911–1987)

заслужений діяч мистецтв України, 

народний художник України

Народився 23 травня 1911 р. в м. Ужгороді. Виховувався в сім’ї робітника-візника, де було 8 дітей. Протягом 1917-1925 рр. закінчив 4 класи народної та 4 класи горожанської школи в місті Ужгороді. В 1927 році А. Коцка став студентом Ужгородської півчо-учительської семінарії, де малюнок викладав засновник закарпатської художньої школи Адальберт Ерделі. Талановитого учня було також запрошено до суботньо-недільної Публічної школи малюнку в Ужгороді, в якій викладачами були Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай. У 1931 році А. Коцка отримав диплом народного вчителя і направлення працювати в с. Тихий на Ужоцькій Верховині.

Незважаючи на нелегку вчительську працю, він не припиняв образотворчі студії. Його улюбленими персонажами були діти і селяни Тихого. В 1933 році народного вчителя А. Коцку було прийнято членом Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі. Із іншим випускником семінарії та учнем А. Ерделі – Адальбертом Борецьким в 1933 р. Андрій Коцка організовує в Ужгороді персональну виставку творів. У 1935 р. в А. Коцки – ще одна персональна виставка в Ужгороді, і він відбуває на службу в Чехословацьку армію в чині лейтенанта кавалерії. З 1937 по 1939 рр. знову працює вчителем в с. Кам’яниця поблизу м. Ужгорода, а протягом 1939-1940 рр. в с. Сімер Перечинського району.

1939 р. А. Коцка бере участь у Всеугорській виставці образотворчого мистецтва, де експонує вісім картин із життя селян Турянської долини. Позитивні відгуки критики і таких відомих митців, як І. Сені та А. Бенкгарт, завершилися нагородженням стипендією в 1940 р. для навчання художника в Академії образотворчого мистецтва у Римі під керівництвом професора Ф. Феррацці. Після виставки стипендіатів, яку відкривав король Італії Віктор-Еммануїл ІІІ, А. Коцці продовжують стипендію до 1942 р. для навчання в Академії св. Луки. 

Більшість його творів характеризувалися як експресіоністичні з належним відчуттям пластики і кольору. Після повернення з Італії на Закарпаття Коцка знову працює протягом 1942-1944 рр. вчителем у с. Сімер Перечинського району. З наближенням фронту до м. Ужгорода художник бере участь в групі захисту від мародерів та врятуванні колекції Ужгородського музею. З приходом Червоної армії він був призначений з 1944 по 1945 рр. начальником Ужгородської міської народної міліції. Після створення в 1946 р. Закарпатської організації Спілки художників України А. Коцка стає її членом-засновником, як і одним із перших викладачів новоствореного в березні 1946 р. Ужгородського художньо-промислового училища. В 1945-1946 роках в Ужгороді, Києві і Москві проводяться виставки творів закарпатських художників, на яких картинам Андрія Коцки належить важлива роль. 

У період 30-40-х рр. ХХ ст. його вважали майстром панорамних епічних краєвидів, багатофігурних жанрових композицій, що відображали багатство й різноманітність життя верховинського села. До таких робіт належать «Ужгород», «Перечинський базар», «Біля церкви», «Додому», «Процесія» та інші. Колір, його сила, інтенсивність, контрасти є для Коцки основним зображальним засобом.

У кінці 40-х рр. А. Коцка зазнав ідеологічного тиску, що полягав у вимогах спрямовувати свою творчу манеру в русло соціалістичного реалізму. Наслідки цього можна побачити в таких роботах, як «Портрет партизанського командира Василя Русина» (1947), «Гуцулка-вихованка дитячого будинку» (1949), «Старий колгоспник» (1950) та інших.

З настанням хрущовської відлиги та завдяки підтримці таких митців, як В. Касіян, Т. Яблонська, М. Бірштейн, К. Белашова, ставлення художньої критики до творчості А. Коцки змінилося на краще. Серія його жіночих портретів завершилася тріумфом «Верховинки» (1956), фоторепродукції якої подавалися у провідних мистецьких журналах, а сама робота була придбана Музеєм українського образотворчого мистецтва, а інший варіант – Третьяковською галереєю. Особливим успіхом користувалася групова виставка творів А. Коцки, А. Ерделі і Ф. Манайла під назвою «Старе і нове Закарпаття», яка проходила у 1964 році в Москві.

У період 60-х – 70-х рр. увага мистецтвознавців була прикута до роботи А. Коцки «Веснянка», виконаної в багатьох варіантах. У роботі над «Верховинкою» і «Веснянкою» з особливою силою проявився талант А. Коцки у здатності творення узагальненого, типового національного характеру, передачі особливої поетичної атмосфери природи Карпат, злагодженої гармонії синіх, голубих і зелених барв. «Романтизм» художника з великою силою проявився в таких відомих пейзажах, як «Полонина Рогнєска» (1958), «Синевирське озеро», «Осінні фарби» (1960), «У Карпатах» (1979).

 Проте, на думку мистецтвознавців, основним досягненням творчості А. Коцки є його наполегливі пошуки ідеального образу закарпатської жінки, які проявилися в серії «Гуцулок», в роботах «Дівчата», «З базару» (1968), «Розмова» (1970) із застосуванням цілої системи виражальних засобів. Кращі якості живопису А. Коцки — декоративність, соковитість і звучність колориту.

Співець дівочої краси Закарпаття А. Коцка удостоївся також високих урядових нагород. У 1971 році йому було присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР», а в 1981 році — «Народний художник УРСР». Про високий авторитет митця серед колег свідчить обрання А. Коцки в 1977 році членом президії правління Спілки художників УРСР та членом правління Спілки художників СРСР. До кінця свого земного життя А. Коцка був активним учасником виставок. Найбільш резонансними були персональна виставка в 1981 р. в Ужгороді, персональна виставка в 1983 р. в Москві, персональна виставка в 1984 р. в м. Требішов (Чехословаччина). 

Помер Андрій Коцка 4 листопада 1987 року в м. Ужгороді, похований на Кальварії. У будинку, де проживав А. Коцка з братом і сестрою в м. Ужгороді, створено меморіальну квартиру-музей.