Сьогодні виповнюється 70 років людині, що стала не тільки знаковою постаттю, але і душею Закарпатської академії мистецтв. Михайло Сирохман, який народився 16 лютого 1954 року в Ужгороді, став зразком служіння своїй культурі і особливо збереженню та популяризації дерев’яної церковної архітектури Закарпаття. Соборний лемко, як нерідко себе називає Михайло Сирохман, бо мав предків з обох боків Карпат, несе у своєму серці велику любо до цього мальовничого і водночас суворого краю. Тому розмова про чарівний дерев’яний світ вилилася у монографії, перелік яких творять невелику бібліотеку:

- «Втрачені церкви Закарпаття». – Торонто‒Ужгород: The Foundation of the Encyclopedia of Ukraine, 1999. – 123 с.

- «Церкви України. Закарпаття». – Львів: МС, 2000. – 879 с.

- «П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття». ‒ К.: Грані-Т, 2008. ‒ 85 с.

- «Нові церкви Мукачівської греко-католицької єпархії. 20 років церковного будівництва (1990‒2010)». ‒ Львів: МС, 2010. ‒ 315 с.

- «Дерев’яні церкви та дзвіниці Закарпаття». ‒ Prešov: Petra, n.o., 2016. ‒ 188 с.

«Будівничі закарпатських церков». ‒ Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2019. ‒ 198 с.

- «Втрачені церкви Закарпаття». ‒ Київ, 2021. ‒ 332 с.

- «Втрачені дерев’яні церкви північно-східної Словаччини.. Stratené drevené cerkvi severovýchodného Slovenska» . ‒ Свидник: Музей української культури, 2019. ‒ 80 с. (у співавторстві з Ярославом Джогаником). І це не говоримо про наукові та науково-популярні статті.

Ми пам’ятаємо акцію, пов’язану зі збором коштів для порятунку ц. Св. Духа у с. Гукливий, турботу про церкву в с. Кужбеї та останній проєкт – відновлення ц. св. Михайла в с. Щасливе.

І це тільки незначна частина його зацікавлень. Михайло Сирохман є одним з кращих знавців закарпатського малярства ХХ та початку ХХІ ст., про що свідчать десятки передмов до альбомів, монографії та розвідки. Він неодноразово був відзначений обласною премією ім. Й. Бокшая та А. Ерделі у галузі мистецтвознавства. ВІн є лауреатом Мііської премії ім.. Петра Скунця за мистецтвознавче дослідження. Михайло є чудовим графіком, що демонстрував не раз на виставках та у публікаціях.

Людина з великої букви і не тільки через його гідність та людяність, але і через широту знань, захоплень та досягнень. Кажуть, що скільки людина знає мов, стільки раз вона людина. А Михайло їх знає біля десятка, чим радо ділиться з тими, хто прагне знань. А найважливіше –це те, що він вміє бачити прекрасне там, де, нерідко, байдуже проходять повз. Вміння по-дитячому відкрито дивуватися на світ і по-дитячому любити все, подароване йому Богом, у сповненому щедрих плодів житті говорить про справжність нашого ювіляра, який відкрив багато нових граней нашої культури, а, відтак, – і нас самих.