Ось уже минуло й сорок днів, як нема між нами Василя Юлійовича…
Вістка про його смерть була гіркою. У повітрі застиг смуток. У цей день ми були думками з ним. Ми знали, що він хворів довго… Але ми бачили, що він мужньо боровся з хворобою… Ми вірили, що багато ще попереду спільної роботи… Говорили останній раз Василем Юлійовичем незадовго до його відходу, згадували якісь історії, його і свої роботи, наші виставки, майстер-класи...
Ми, студенти Закарпатської академії мистецтв, хочемо подякувати митцю за його плідну працю, теплу посмішку, слова підтримки, передані нам знання через написані нами листи.
Хтось згадував особисті зустрічі, хтось згадував Василя Юлійовича, бо вчився на його роботах, а хтось, вперше дізнавшись про його життєвий шлях, засмучено переглядав фотографії…
В останні роки свого життя, через важкий стан здоров’я, Василь Юлійович вимушений був залишатись вдома. Хвороба забирала сили, не давала працювати. Стільки було не зроблено, стільки ще не було сказано ним… Час не шкодує нікого. Час забирає все, проте відбиток залишає на згадку.
Для нас цим відбитком є пам’ять про нього і його мистецькі роботи... Лише тепер ми розуміємо, який скарб подарувала нам ця людина. Українське мистецтво не зможе без його імені бути повноцінним.
Він є поза часом.
Його роботи – вічні.
Вереш Вероніка
від імені студентів V курсу
Закарпатський живописець, графік, портретист найвищого рівня. Життя його було нерозривно пов’язане із рідною землею. Він один із тих митців, які розвивали і слідували традиціям закарпатської живописної школи, надихаючи не лише своїх знайомих, але й студентів, даючи їм добре підґрунтя для їхньої подальшої роботи, передаючи їм все, що вміє і знає сам, а це безцінний досвід і майстерність… Він зробив великий внесок у розвиток мистецтва на Закарпатті і загалом по цілій Україні. Довівши свою майстерність не лише на території України, але і за межами рідної землі.
Народився 4 березня 1941 року в с. Середнє Ужгородського району Закарпатської області. Будучи школярем, мріяв стати художником, тому вирішує відвідувати студію Золтана Баконія. І в 1959 році вступає на графічний факультет Київського державного художнього інституту, який закінчує в 1965 році
Після закінчення інституту працює у видавництві «Карпати», оформивши сорок книжок як закарпатських, так и українських письменників. Але не забуває про мистецтво, їздить на різні пленери та бере активну участь у виставках обласних (з 1962 р.), всеукраїнських (з 1966 р.) і закордонних (з 1972 р.). Також стає членом Національної Спілки художників України з 1968 р. А з 1981 р. – автор багатьох персональних експозицій в Україні та Словаччині. Василь Юлійович активно та плідно працює, даруючи світові роботи, виконані у різних жанрах і техніках, напевно, саме цим він і захоплював своїх глядачів та прихильників, які завжди бачили щось нове і неочікуване в його роботах. А особливо це помітно в його акварелях та графіці, де автор зачаровує самобутністю образів, яскравістю і емоційністю, від яких неможливо відвести свій погляд. Він доповнив мистецьку скарбницю Закарпаття, як один із тих художників, які мають високий рівень майстерності і живуть викоханим баченням мистецтва, що підкреслює його глибокий внутрішній духовний світ.
Василь Юлійович Скакандій працює викладачем в Коледжі мистецтв ім. А Ерделі, а згодом в Закарпатській академії мистецтв. Він викладає фахові дисципліни, виховуючи у студентів естетичний смак та навчаючи їх любити і леліяти мистецтво…
І для студентів, і для тих людей, які знайомі із мистецтвом Василя Юлійовича Скакандія, він назавжди залишиться майстром високого рівня, з яким неможливо порівнятися. На жаль, таких майстрів пензля, яким був цей митець, дуже мало. І він назавжди залишиться в нашій пам’яті і в серці, як вірний патріот своєї землі, без якого неможливо уявити образотворче мистецтво Закарпаття. Тому смерть Василя Юлійовича є великою втратою для нашого краю. А нас не покидає відчуття, що ми втратили щось дуже важливе…
Сімона Борка
Кожен вік має своїх геніїв, які власною працею та своєю творчістю виділились й відзначились як досконалі майстри своєї справи в тій чи іншій галузі, яку в житті вибрали. Одним з таких геніїв був Василь Юлійович Скакандій.
Коли мова йде про Василя Юлійовича Скакандія в нашій пам’яті постає шляхетна, сильна духом, неймовірно добра людина. Викладач з великої літери. Представник старої когорти майстрів закарпатської школи живопису. Його по праву можна назвати майстром своєї справи, відмінним графіком. Це людина, що все своє життя робила свою справу з неймовірним завзяттям, з цілковитою самовіддачею; людина, в якій бурлила життєва енергія, яку він щедро вкладав у свої твори, в яких знаходимо відображення його сильної жаги до життя, любові до природи, до людей, до всього, що його оточувало й чим він жив!
Переглядаючи його інтерв’ю минулих років, розумієш, якою простою, доброзичливою й щирою людиною він був, як завзято говорив про те, чим займається, як любив свою працю, як цінував спілкування із студентами, як дорожив кожною хвилиною життя...
Минає вік великих геніїв...
Йдуть з життя ті люди, що посіяли зерна мудрості й любові до праці, плоди яких ми ще побачимо в майбутньому...
Маємо надію, що учні й послідовники В. Ю. Скакандія гордо нестимуть пам’ять про нього й гордитимуться називатися учнями ВЕЛИКОГО МАЙСТРА.
Нехай ім’я В. Ю. Скакандія залишиться у нашій пам’яті надовго!
Наталка Комар
На жаль, мені ніразу не довелося особисто поспілкуватися з Василем Юлійовичем, але, незважаючи на це, кожна його робота викликає захоплення і повагу власне до художника.
Акварелі Василя Юлійовича Скакандія ‒ це вже свого роду бренд. Насамперед мушу зауважити: його акварельні роботи в техніці ала-пріма, якою митець, на мою думку, володів бездоганно. Найкраще мені запам’яталася робота під назвою «Перший сніг» 2016 р., яку я двічі спостерігала на виставках в галереї «Ужгород». Сама назва вже викликає на обличчі посмішку. Підсвідомість одразу нагадує нам, який піднесений стан і яку ейфорію викликає в нас перший снігопад. Проте, звернувши свій погляд на роботу, відчувається навпаки якесь умиротворення, спокій. Можливо, на це наштовхує сакральний мотив картини, адже всю увагу бере на себе дерев’яна церква, поблизу якої зібралося кілька вірян. Я спробувала знайти в цьому якесь символічне значення. Білий колір снігу ‒ це символ чистоти, початку, благословення. У цьому випадку можна припустити, що цей перший сніг ‒ наче перше причастя. Адже похід до церкви і зустріч з Богом дарує нам якесь внутрішнє очищення, піднесеність, радість, умиротворення, переосмислення. Загалом лише позитивні емоції, які закарбовуються в пам’яті, як і почуття першого снігопаду.
Люблю роботи Василя Юлійовича. Вони формують з тебе Людину…
Катерина Михайлова
Творча робота «Підґрунтя». Картоногравюра, змішана техніка.
Робота-присвята, робота-крик.
Присвячено моєму наставнику і великому Майстру ‒ Василю Юлійовичу Скакандію.
Тут його ескізи, слова, котрі описують те, чому він нас вчив, які зроблені у вигляді ліногравюрних штампів, дерева і коріння, як символ сили, росту, родючості, єдності, відтиски сухих рослин, як символ завершення фізичного життя, і форма, в якій вони залишаються, та емоції, породжені втратою. Це все народило твір, який є надзвичайно цінним для мене, твір, який став для мене відправною точкою, твір, де я дякую і наслідую.
Дякуючи Юрі (Yuriy Vashkovych), ця робота поміщена в прекрасну дерев'яну рамку, яка ідеально підкреслює посил роботи. Тим самим, стаючи єдиним цілим з нею.
Робота брала участь у виставці «Графічне Закарпаття 2020».
Андрій Ісайський
ВАСИЛЬ СКАКАНДІЙ – ЛЮДИНА І ХУДОЖНИК З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ
Василь Юлійович Скакандій – відома особистість у мистецьких колах Закарпаття, ми знали його, як графіка, ілюстратора, живописця, викладача і просто хорошу людину. У всьому, що він робив, відчувався спокій, добро і любов: до людини, до природи і цього світу, мабуть, ці великі сили і рухали ним, допомогли досконало освоїти непросте ремесло художника, сформувати смак і його манеру, з якою він творив і йшов по життю.
Важко переоцінити спадок, який він залишив у скарбниці закарпатського мистецтва. Твори Василя Юлійовича уособлюють в собі красу та традиції нашого краю. Його графіка ‒ це відображення нашого фольклору, а його живопис ‒ це зображення мальовничого закарпатського краю. Особливо вартий уваги його неповторний світ акварелей.
Особисто моє перше враження про нього, як художника, сформувалось, коли я вперше побачив його акварелі. Це було ще на першому курсі, тоді я ще, так би мовити, не був спокушений мистецтвом, зокрема живописом, оскільки вчився на художній обробці металу і цікавився більше цією сферою. Але коли той першокурсник побачив акварельні пейзажі Скакандія, особливо мене вразили роботи: «Ранок над Ужем» та «с. Ужок. Перший сніг». Спочатку мені прийшла думка, що то не живопис, а якісь оброблені фотографії, тоді я підійшов ближче, чесне слово, я не міг повірити, що бачу таке на власні очі: стовідсоткова точність розкладки кольорових плям, які на відстані створюють враження фотографії. Я підходив до робіт, роздивляючись живописні плями акварелі, що вдало лягли на мокрий акварельний папір, це ніби переносило мене в той час, коли художник створював кожну роботу, а потім, відійшовши, споглядав момент, який зафіксував художник. Можу впевнено і сміло сказати, що в той день роботи Василя Юлійовича Скакандія надихнули мене, я зрозумів, що недарма поступив у Закарпатський художній інститут, якщо художник створює таке, то за ради цього не тільки вчитися варто, а й жити. І, без сумніву, він цим жив, і жив немарно, бо я певен, що його роботи вплинули не тільки на мене, кожен глядач знайшов в них щось таке, що зігріло йому душу.
На жаль, я не мав честі бути учнем Скакандія. І за його життя, я говорив з ним тільки раз. Та цього було достатньо, щоб зрозуміти, яка він добра і відкрита людина. Це було після захисту диплому бакалавра, в той же день, ми з другом побачили його в супермаркеті, на той час він уже був хворий і ми це знали, а нас він навряд чи знав, бо до того наші розмови з ним обмежувались привітанням, але все ж таки ми вирішили підійти, привітатись і спитали: «Як ся маєте?» Ми розуміли, що мається «не дуже», але не знали, як інакше сказати. Він сумно відповів: «Тяжко...» Але продовжив вже бадьоріше, сказав: «Вирішив трохи пройтись, та пішов по продукти». Потім ми похвалились, що в цей день захистили диплом, з чим він нас привітав. І у відповідь він запитав, що будемо робити далі, і так зав’язалась розмова. Ми почули від нього хороші поради на майбутнє.
Особливо запам’яталось те, що він сказав мені. Я тоді вже думав, на який відділ поступати на магістратуру, був вибір між живописом і дизайном, дизайн ‒ це було би ніби продовження мого фаху, я міг би навчитись робити дизайнерські проекти з ковкою, яку на той час непогано освоїв, і це було би логічним продовженням моєї професії, але тягнуло мене більше до створювання художніх образів, а тут, очевидно, треба займатись образотворчим мистецтвом, а із нього в нас на магістратурі був тільки живопис, та й навики у живописі в мене були «недуже». От я його і запитав, як краще зробити, на що він мені відповів: «Займайся тим, що любиш, навіть якщо не виходить, якщо ти справді це любиш, то з часом у тебе все вийде». Не скажу, що не мав такої думки, просто були сумніви, а ці слова тоді звучали занадто переконливо. І ось я зараз навчаюсь на живописі, чим дуже задоволений.
Цими двома коротенькими історіями я хочу сказати, що Василь Скакандій – це Людина і Художник з великої літери. І його смерть ‒ це велика втрата для всіх тих, хто його знав, для тих, хто не встиг з ним познайомитись, і для тих глядачів, які вже не побачать його нових робіт. Вічна і світла йому пам’ять.
