СВІТ БЕЗ СКАКАНДІЯ

Автор: admin від 9-02-2020, 19:30
 (голосів: 1)

 

Як боляче, як нестерпно боляче, коли відходять у засвіти найкращі… Відходять ті, хто був для тебе опорою і навчителем, кому безоглядно вірив і довіряв, кого мав за приклад і шанував як Великого Майстра… 

Розум розуміє, але не хоче прийняти… 

Серце не розуміє і плаче… 

Уже кілька днів світ живе без Скакандія. Світ збіднів від втрати. Світ змілів від невідворотності. Усі, хто знав Василя Юлійовича, хто з ним працював і був йому колегою, хто у нього вчився і кому він відкривав закони краси, хто захоплювався його творчістю чи тільки доторкався до неї поглядом, сумують від безпорадності щось змінити. 

Народний художник України (з 2007 р.), лауреат обласних і державних творчих премій, відомий закарпатський живописець і графік, педагог, багатолітній викладач Закарпатської академії мистецтв (з 2004 р.), учень З. Баконія, А. Шепи і М. Медвецького, творчий послідовник А. Кашшая, З. Шолтеса, Е. Контратовича, Ф. Манайла, А. Коцки, успішно закінчив графічний факультет Київського державного художнього інституту, де його вчителями були Василь Касіян, Іван Селіванов, Георгій Якутович, член Національної Спілки художників України з 1968 р., активний учасник обласних (з 1962 р.), всеукраїнських (з 1966 р.) і закордонних (з 1972 р.) виставок, а також міжнародних пленерів, а з 1981 р. – автор багатьох персональних експозицій в Україні та Словаччині, художник, що активно та плідно працював у різних жанрах і техніках, автор численних портретних серій, природних і міських пейзажів, акварелей, графічних творів, якому притаманна висока художня культура, яка спирається на міцну основу вродженого смаку, бездоганний фаховий вишкіл та вірність традиціям закарпатської школи живопису… ‒ це надзвичайно скупа довідка з різного роду «Енцилопедій» і інфоресурсів. Для Закарпатської академії мистецтв Василь Юлійович Скакандій ‒ це свого роду бренд, візитівка, що засвідчує якість навчання, справжність стосунків, фаховість викладання, відданість мистецтву.

У його роботи можна вдивлятися годинами, відшуковуючи все нові й нові смисли… Тобі раптом відкриється унікальний авторський світ, де глибина і довершеність художнього образу, делікатність і вишуканість його подачі, осмислене узагальнення й помірна деталізація, розлога метафоричність і в той же час абсолютна зрозумілість – звичні речі. Він заворожує оригінальністю мистецького мислення, філософською насиченістю без винятку всіх творів, безпосередньою щирістю вислову, рвійною емоційністю й водночас легкістю своїх робіт. Та найбільше вражає цілісність художнього образу. Василь Скакандій його насправді творить: він його конкретизує й узагальнює одночасно, робить земним і планетарним, близьким і недосяжним, добрим і правдивим. Стефаник – це біль і відчай, Кобилянська – це гордість і смуток, Волошин – державотворення і єдність, Скунць – надривність і нескореність… А загалом – це стиль. Авторський стиль. Скакандієвий стиль. Він – у графіці, в акварелях, в ліноритах і ліногравюрах, в офортах, у живописі… 

Мистецтвознавець Михайло Приймич наголошує: «Творчість Василя Юлійовича – це мистецтво вищого гатунку. Художників такого рівня, як Василь Скакандій, на Закарпатті – одиниці...» Справді, Василь Скакандій був багатогранним художником – живописцем, портретистом, графіком. Його картини вирізняються національною самобутністю образів, яскравістю і емоційністю. Працюючи у видавництві «Карпати», він співпрацював із багатьма видатними літераторами Закарпаття: Іваном Чендеєм, Івано Долгошем, Петром Скунцем, Юрієм Керекешом, Василем Вароді та іншими, проілюстрував майже півсотні книжок не лише закарпатських письменників, але й класиків української і зарубіжної літератури – О. Кобилянської, В. Стефаника, Ш. Петефі, М. Томчанія, П. Скунця, А. Волошина тощо.

А пейзажі художника, стверджують мистецтвознавці, – це його щиросердечні освідчення в любові до отчої землі, відверті і непідробні. Сам В. Скакандій зауважував в одному з інтерв’ю: «Я дуже вдячний долі, що народився саме на Закарпатті і мав змогу вчитись у таких корифеїв живопису, як Кашшай, Шолтес, Контратович, Бокшай. І для мене честь зображати життя рідного краю, його людей на своїх полотнах…». Особливе місце у творчості В. Скакандія належить акварелі: «Акварель – це все. У ній бачу себе, поле для творчості». «Діапазон його виражальних засобів у цій техніці вражає – від узагальнених кольорових феєрій до детально промодельованих композицій. А що вже говорити про його акварельне небо – ці кольорові симфонії дають підстави вести мову про Скакандієве небо в акварелі, ‒ пише кандидат мистецтвознавства Михайло Приймич. ‒ Небо розливається над світом, відображаючись у водах озер, воно навіть живе справжнім життям, на тлі якого темні людські будови є тільки маревом». Мистецтвознавець додає, що творчість Василя Скакандія ‒ це світ алегорій, сформованих життям, світ образів, які виросли з легенд та казок, світ емоційного переживання кольору, виявлений у акварельних імпровізаціях». А створена ним галерея портретів перших осіб Закарпаття у часовому вимірі з початку ХХ століття і аж по сьогоднішню добу є його персональним вкладом у історію рідного краю.

Василь Скакандій вправно поєднував викладацьку роботу в Закарпатській академії мистецтв з малярством: «Вчу студентів і водночас вчуся в них сам. Мені з ними цікаво, робота приносить задоволення». І студенти з великою вдячністю згадують свого вчителя, згадують його звичайні робочі пари, майстер-класи, захисти дипломних робіт, конкурси і олімпіади, розмови на кафедрі, виставки і пленери… Згадують, як разом творили графічну майстерню, як встановлювали станки, як самі друкували на них перші свої ліногравюри… Радість і гордість зашкалювали… Емоції переповнювали серця і викладача, і студентів…

Тепер усе це залишиться лише у спогадах… 

Василь Юлійович Скакандій...

Він чесно ніс важкий свій хрест...

З ним і твоя ноша видавалася легшою...

Він вживлений в наш час, в нашу свідомість, в нашу пам’ять Великим Мистецьким Чином. 

Жертовним і Чистим. 

Це залишиться з нами. 

У світі, як сказав би його приятель Петро Скунць, без Скакандія…