Здавалося, ще вчора ви жартували, сміялися, плакали разом, будували спільні плани на життя, інколи сперечалися чи навіть конфліктували, а сьогодні особливий світ, наповнений присутністю рідної людини, перестав існувати в кольорі... Якось затягнулося все печально-сірим…

«Назавжди» – те, що відмовляється сприйняти наша свідомість і що змушує нас почуватися безпомічними, повсякчас шукаючи відповіді на запитання: «Чому це сталося саме тепер і саме з ним?».

Смерть батька – те, з чим змиритися важко, нестерпно боляче… 

Дорогий наш Колего Романе Івановичу! Щиро співчуваємо Тобі з приводу тяжкої втрати – відходу у засвіти Твого Батька. Іван Миколайович віддав Закарпаттю своє життя вповні: кожний прожитий Його день був активним, плідним, наповненим працею і успіхами, відкриттями і любовʼю. Він умів радіти життю і цінувати кожну його мить. 

Іван Миколайович був відомою і шанованою Людиною в краї. Скрізь, де працював, засвідчив свою фаховість і сумлінність. 

Ми добре розуміємо, що Батько був Тобі опорою у житті, порадником і другом, захисником і опікуном. Він щиро переймався Твоїми успіхами і непокоївся через невдачі. Дуже хотів бачити Тебе успішним і щасливим.

Сумуємо разом з Тобою і Твоєю Мамою…

Хай закарпатська земля буде Йому пухом…