КОНТРАТОВИЧ
Ернест Рудольфович
(1912-2009)
народний художник України
Народився 17 травня 1912 р. у сім’ї вчителя народної школи у селі Кальна Розтока на Велико-березнянщині Закарпатської області (після 1945 року село відійшло до Словаччини). У 1928 році 16-річний Ернест приїхав в Ужгород здобувати педагогічну освіту в місцевій півчо-учительській семінарії. У цьому навчальному закладі директором був Августин Волошин, а рисунок і нарисну геометрію викладав засновник закарпатської художньої школи Адальберт Ерделі.
Помітивши інтерес Ернеста до малювання Ерделі запросив його відвідувати заняття приватної суботньо-недільної Публічної школи рисунку, де навчалися талановиті юнаки із семінарії та Ужгородської реальної гімназії. Успіхи учня під керівництвом А. Ерделі та Й. Бокшая були настільки вдалими, що живопису і вчительській праці Е. Контратович присвятив все своє життя.
У 1932 році він успішно завершує навчання у семінарії і йде працювати вчителем народних шкіл у селах Луг, Сухий, Ужок Великоберезнянського району. Е. Контратович продовжує підтримувати тісні стосунки із А. Ерделі та його учнями А. Коцкою, З. Шолтесом, А. Борецьким, що теж працюють вчителями на Верховині і займаються творчістю. Серед робіт цього періоду збереглися олійні роботи Е. Контратовича «Портрет жебрака Олекси» (1930) та засмученої «Німої дівчини» (1932). Портретування, як виявиться згодом, не стало улюбленим жанром живопису художника, але він виконував такі постановки задля вдосконалення власної майстерності. Основним напрямком його ранньої живописної творчості стали краєвиди, що відображають весну і осінь, перший і останній сніг, верховинські села з гостроверхими хатами. Серед робіт цього періоду «Зима в Сухому», «Волосянка» (1932), «Зимовий пейзаж» (поч. 30-х рр.), «Сільська околиця» (30-х рр.), «Осінній пейзаж» (1939), «Волівець» (1940), «Хати весною» (1940).
Поряд із пейзажами протягом 30-х рр. ХХ століття Е. Контратович створив велику серію жанрових картин, на яких глядач бачив бродячих жебраків, паломників, богомольців, бродяг і калік, що відображало реальну ситуацію на Верховині напередодні другої світової війни. До переліку цих робіт можна віднести такі, як «Голод», «Жебрак перед вітриною», «Бездомна сирота» (1935), «Дід-каліка» (1937), «Безробітний бродяга» (1938), «Зруйнована хата» (1938), «Бідна Верховина» (1939), «Похорон бідняка» (1939).
На думку мистецтвознавця Григорія Островського, одним із джерел, що живило творчість Е. Контратовича 30-х років, був своєрідний устрій життя верховинців, їхні фольклор і міфологія, що своїм корінням сягали давно минулих часів поганства. Художника захоплювала не тільки звичайна оповідність, але більшою мірою алегорії і символічні образи. Особливо яскраво ця символічність проявляється у серії картин «Маски», серед яких сумні і веселі, пустотливі і трагічні. Звертаючись до мотивів і образів народної фантазії, художник створює картини, у яких відчуваються впливи експресіонізму.
Аналізуючи колорит творів художника, мистецтвознавці відзначають, що серед улюблених тонів художника — чорні, темно-сині, червонувато-фіолетові. Навіть сніг у його зимових пейзажах розцвічений темно-червоними й фіолетовими рефлексами, синіми й чорними тінями. Контратович любить чорний колір і володіє його великими виражальними можливостями, він стає для нього одним із основних засобів психологічного й емоційного втілення у провідній тематиці його творчості, – вважає Григорій Островський.
Період воєнного лихоліття позначився на творчості Е. Контратовича. У своїх творах він показує зубожіння рідного краю, розорені села, переслідування ворожим режимом земляків. Колорит його творів, як і тематика, стають ще більш похмурими, про що свідчать картини «Сумні мелодії» (1940), «Евакуація на Верховині» (1943), серія «Єврейські кладовища», «Ведуть заарештованих» (1943) тощо. Не вдалося уникнути художникові призиву до угорського війська, але там він при першій нагоді здався у полон Радянської армії.
У 1945 р. ужгородські художники почали активну роботу з відкриття художнього навчального закладу та організації спілки художників.
У 1946 році Е. Контратович став викладачем новоствореного Ужгородського художньо-промислового училища та членом-співорганізатором закарпатського відділення Спілки художників України. Його картини, які і в попередні роки, вже виставляли на обласних виставках, відтепер є обов’язковою частиною експозиції подібних заходів. На обласній виставці 1946 року він представив «Осінь в Сухому», «Осінній краєвид», «Полонини», «Краєвид з яблунею», виконані олією та одну акварельну роботу «Молотьба».
Незважаючи на помітну творчу активність і самовідданість Е. Контратовича обраній справі, протягом 40-50-х рр. мистецтво художника залишалося поза увагою радянських владних структур. Про нього мало писали і йому не сприяли в організації персональної виставки творів. З-під його пензля народжувалися такі краєвиди, як «Перший сніг в горах», «Пейзаж із оборогами» (50-і рр.), «Гроза в Карпатах» (1951), «Туман в горах» (1952), «Похмурий день» (1953), «Ялини під полониною» (1955). Він об’їздив всі гірські райони Закарпаття, залишив інші види трудової діяльності, не створював сім’ю і продовжував успішно творчо працювати, про що свідчать картини «Околиця села Волівець» (1959), «Синевірські полонини», «Рахівські полонини», «Зима в горах», «Карпати» (60-ті рр.), «Останній сніг» (1968), «Пізня осінь» (1966), «Після дощу» (1967). Особливе місце в ряду названих творів займає «Кучерява весна» (1966), що стала певним підсумком автора в пошуках узагальненого образу розквітлої природи.
Окремою сторінкою творчості Е. Контратовича стала велика серія робіт, присвячена народно-обрядовим дійствам, серед яких переважають весілля і танці. До таких належать «Вбирання молодої», «Молода із дружками» (1956), «Весільна процесія» (1946, 60-рр.), «Весілля» (1968), «Танці на Верховині» (50-60-і рр.), «Пісня весни» (1969). Композиція у названих роботах сконцентрована не на сюжетові, що розповідає про зміст події, а робить акцент на настроєві запрограмованому традицією народного ритуалу. Художник створює узагальнені образи уникаючи портретної конкретизації та деталізації костюмів.
Кінець 60-х та 70-і рр. ХХ ст. стали періодом активної виставкової діяльності художника.
Ранній живопис Контратовича – це весняні та осінні краєвиди, сільські мотиви. Важливою для художника стає серія жанрових робіт соціального й водночас поетичного звучання, персонажі якої – паломники, жебраки, каліки, загалом світ знедоленої Верховини, якій належить любов і глибоке співчуття митця. У полотнах домінує темний колорит, що стає ще темнішим у роботах воєнного часу. Художник майстерно оперує чорним, як багатим виражальним засобом. Він створює незабутні експресивні полотна. З приходом радянської влади тематика змінилася. Після 1945 року домінують оптимістичні сцени народних традицій та праці й понад усе – пейзажі. Контратович по-своєму вибудовує декоративну структуру жанрових робіт, в яких переважає ритм плавних горизонтальних хвилеподібних ліній. У краєвидах – панорамних і камерних – досягає високої майстерності, досліджуючи характер наростання схилів гір чи зображуючи окреме дерево, польові квіти, клаптик різнотрав'я. Часто фігурує мотив яблуні. Народжуються живописні шедеври на перетині простого сюжету і глибинної малярської сили. Про Контратовича рідко пишуть, влада не дуже зважає на дещо дивакуватого художника, а йому лише цього й треба, щоб кожен день проводити з пензлем у руці.
Після персональної виставки 1967 року виставкова активність стрімко зростає. Приходить запізніле офіційне визнання. Полотна Контратовича розкуповують українські музеї. Митець працює до останньої можливості творити.
Ернест Контратович помер 23 грудня 2009 року, не доживши трьох років до свого 100-ліття. Він зберіг для нас світ своєї любові, закарпатський світ, що зник, але продовжує хвилювати наші душі завдяки великому художнику.
У 1967 році було організовано чи не першу персональну виставку творів художника в Ужгороді. У наступному 1968 році починається активна участь Контратовича Е. у закордонних виставках і пленерах. 1973 рік — персональна виставка творів у Києві, 1974 рік — персональна виставка у м. Пряшів (Словаччина) та участь у міжнародних бієнале, починаючи з 1974 року. 1975 і 1976 рр. відзначені успішними виставками у Києві. Про творчість митця пишуть провідні мистецтвознавці України, серед яких Григорій Островський та Валентина Мартиненко. Замовчувати далі піввікову діяльність самобутнього і талановитого художника було неможливо і врешті-решт до нього прийшло запізніле офіційне визнання — присвоєння звання заслуженого художника України.
Творчість і педагогічна діяльність Е. Контратовича зіграли позитивну роль у становленні десятків художників Закарпаття, в тому числі й таких визначних представників першого повоєнного покоління, як Володимир Микита, Павло Бедзір і Юрій Герц. До його порад прислухалися молоді митці на пленерах, що проходили в Закарпатті і за його межами. Творча активність Е. Контратовича була високою і радувала новими відкриттями впродовж 80-90-х рр., про що свідчать картини «Осінь під горою» (1987), «Межа з польовими квітами» (1987), «Золота осінь» (1988), «Водопад» (1989), «Соняшники» (1990). У 1991 році художнику було присвоєно почесне звання народного художника України. Це вже був період, коли твори його йшли переможною ходою з виставки на виставку, багато з них було придбано музеями Києва, Ужгорода, Краматорська, Лубнів, Львова, Маріуполя, Одеси, Павлограду, Полтави, Переяслав-Хмельницького, Севастополя, Херсону, Луцька, Дніпропетровська тощо.
У 1997 році було проведено персональну виставку творів художника в Ужгороді, а в 2001 – у Києві. Ернест Контратович, незважаючи на поважні роки, і сьогодні має задуми і енергію для нових творчих здобутків.
