Михайло Лучкай, мабуть, був сьогодні трохи зчудуваний тим, що відбувалося в Ужгородському Свято-Преображенському храмі на Цегольнянській. Велелюдне, тотально молодіжне зібрання на пошану його персони з нагоди 230-річчя мало, як і має бути, урочистий настрій, але виразно промовляло якоюсь особливою причетністю, духовною піднесеністю і, що вкрай важливо, співучастю. Віриться, що його душа раділа.

Отці-василіяни Франциск Онисько та Лука Буняк відслужили панахиду перед криптою з прахом нашого видатного духовного, наукового й громадського діяча, після чого високі слова про життя і творчість Михайла Лучкая пролунали з вуст заслуженого художника України Івана Дідика, мистецтвознавця, доцента Закарпатської академії мистецтв Михайла Сирохмана, доктора мистецтвознавства Михайла Приймича, доктора історичних наук Сергія Федаки, доцента УжНУ Володимира Кришеника, викладача коледжу мистецтв ім. А. Ерделі ЗАМ Зіновія Антонишина, проректора ЗАМ Наталії Ребрик та директора видавництва «Ґражда» Івана Ребрика. На завершення, як і тридцять років тому, на Цегольні прозвучав гімн «Боже, великий, єдиний...» у виконанні «ветеранів», до яких долучились Омелян Коляджин, Надія Пономаренко, Ксеня Антонишин, Віра Федоранич, Любов Мандриченко, Томаш Лелекач і Теодор Копич.

Кошик з квітами від студентів Закарпатської академії мистецтв мав би Михайлові Лучкаю сподобатися.