Михайло Лучкай, мабуть, був сьогодні трохи зчудуваний тим, що відбувалося в Ужгородському Свято-Преображенському храмі на Цегольнянській. Велелюдне, тотально молодіжне зібрання на пошану його персони з нагоди 230-річчя мало, як і має бути, урочистий настрій, але виразно промовляло якоюсь особливою причетністю, духовною піднесеністю і, що вкрай важливо, співучастю. Віриться, що його душа раділа.