Виставка Володимира Стасенка та Лесі Приймич «САКРУМ. Ідентифікація війною» відкривається в Ужгороді якраз перед Різдвом. Вона покликана звернути увагу сучасників на суголосності подій сьогодення з подіями доби, коли народився Христос.

Цілісний проект під загальним гаслом «Ідентифікація війною» був ініційований, осмислювався та творився драматичною весною 2022 року. Саме тоді взаємно наклалися події початку повномасштабної війни та містичний передвеликодній час. Кожного українця це спонукало особливо глибоко переосмислювати викупну жертву Христа та усвідомлювати таїнство Різдва, глибину драми життя – народження для світу, страстей і смерті, а відтак - Воскресіння!

Мистецькі твори, які апелюють до християнських цінностей, є добре зрозумілими для Західної культури. А переосмислення християнських цінностей у контексті війни надають творам дивовижної актуальності, глибини і правди. Проблема святості в житті людини, актуальність християнських цінностей для модерного суспільства і особливого українського у часі воєнних лихоліть та відображення базових моральних констант у мистецтві стають основною темою демонстрованої виставки.

Війна – це явище, породжене однією з найнижчих людських емоцій – ненавистю. Це почуття особливе, бо характерне лиш людині. Плекання ненависті веде до дегуманізації людської природи. Це почуття іде поряд зі страхом, що змушує людину шукати власне місце у викривленій злобою дійсності. Ненависть породжує смерть. А перед лицем смерті загострюються не тільки базові інстинкти, але актуалізуються і світоглядні питання: хто я є, звідки я і куди я прямую? Для відповіді на ці виклики необхідно залучити пам'ять, і, зокрема, образну пам'ять, на важливості якої акцентував французький філософ Анрі Бергсон. На його думку, саме образна пам'ять є базою для асоціацій, естетичних переваг та упереджень. І саме апелювання до образної пам’яті визначає стратегію застосованих пластичних ходів представлених творів.

Виставка «САКРУМ. Ідентифікація війною» є частиною великого мультидисциплінарного проєкту, який у співтоваристві однодумців втілює львівський митець Володимир Стасенко. Його частина виставки побувала у багатьох містах Європи – у Римі, Мадриді, Мурсії, Відні, Будапешті, Празі. Її первісною метою стало залучення світової громадськості до підтримки України в її екзистенційній боротьбі з російським агресором. У кожному з виставкових залів різних країн митець намагався віднайти зрозумілі глядачам особливі акценти, які ставали би суголосними їх відчуттям та переживанням, говорили би з ними однією мовою. Саме таким чином учасники проекту намагалися апелювати до образної пам’яті європейців, спонукати їх усвідомити реалії війни у контексті християнських цінностей.

Серія живописних творів Лесі Приймич народилася з її естетичних переживань у просторі народної культури Карпат. Ця тематика є особливою для неї, бо відкриває перед нами образний світ та красу народних творів, які у живописі перетворюються на образи власної культурної ідентичності. На відміну від таких улюблених нею пленерних робіт, у представлених творах вона презентує світ, який не є відображенням зустрічі з оточенням, але світ символічного переосмислення дійсності.

Метою даного спільного етапу проекту, представленого Лесею Приймич та Володимиром Стасенком у стінах Музею народної архітектури, стало висвітлення теми САКРАЛЬНОГО у людській природі, а також спроби усвідомлення поняття досяжності САКРУМУ у часі війни. Це – звернення до глибинних цінностей, які можуть бути усвідомленні раціонально, емоційно або інтуїтивно. Саме такими є Молитва воїна в окопі, молитва Матері за свого сина, який воює. Молитва за втраченим. І водночас – надія! Саме тому серед відтворених митцями образів бачимо реальні образи війни, розкриті в емоціях пораненої жінки, очах наляканої дитини, зруйнованих будинків, елементів звичного життя та побуту.

У цілісній експозиції виставки поєднані різні за пластикою, однак спільні за цінностями твори – сучасні графічні документальні плащаниці Володимира Стасенка та образно наповнені асоціативні живописні полотна Лесі Приймич. Якщо в даному проекті Володимир Стасенко працює обмеженими засобами графіки, то Леся Приймич послуговується інтуїтивно зрозумілою пластикою кольору та глибинними образними національними кодами. Суворі графічні полотна контрастують із яскравими кольоровими вкрапленнями живопису, однак вони гармонізовані єдністю відтвореної системи цінностей.

Представлені на огляд твори змушують глядачів реагувати як емоційно, так і раціонально. Споглядаючи твори, ми усвідомлюємо найважливіші змісти – думки про долю людину, її народження та життя в умовах війни. Дар Життя не повинен перетворюватися на холодну статистику чи проявлятися в кількісних параметрах. Цінність життя та вчинків людини усвідомлюється парадоксом народження, протистоянням світу агресії, заздрості та ненависті.

Відкрита перед Різдвом виставка Володимира Стасенка та Лесі Приймич акцентує увагу глядача на суголосності новозавітних подій. Експоновані твори формують середовище, що промовляє до серця візуальними образами, які асоціаціями допомагають кожному відкривати самих перед собою. Ці образи засвідчують духовну спорідненість чистих та натхненних вищими ідеалами людей. Експозиція пронизана ідеєю вічності у дочасності, ідеєю життя, яке межує зі смертю, і яке сьогодні є поряд з нами у кожному ближньому біля нас. Важливо, що ця вічність нерідко може відкритися навіть простим за дією, однак глибоким за суттю даром - щирою посмішкою, адресованою навіть незнайомим людям.