КІЯК Марина Юріївна,

викладач 

Закарпатської академії мистецтв, 

заслужений працівник освіти України, 

директор Коледжу мистецтв 

ім. А. Ерделі ЗХІ (2003-2011)

Народилася 27 жовтня 1955 р. в Санкт-Петербурзі (Росія). У 1972 році закінчила середню школу в с. Вишково Закарпатської області, куди з 1958 року за направленням переїхали працювати батьки. У 1977 році закінчила хімічний факультет Ужгородського державного університету і була направлена на кафедру органічної хімії. За час роботи на кафедрі (1977-1996) працювала лаборантом, інженером, науковим співробітником. Працювала над дослідженням реакцій галогенідів чотирьохвалентного селену та сірки з ненасиченими сполуками, була співкерівником курсових та дипломних робіт студентів кафедри органічної хімії, має більше десятка наукових статей у співавторстві та авторське свідоцтво.

У березні 1996 року переведена в Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі на посаду викладача хімії та технології, у вересні цього ж року призначена заступником директора з виховної роботи. У жовтні 2003 року після відкриття Закарпатського художнього інституту та реорганізації Ужгородського коледжу мистецтв ім. А. Ерделі в структурний підрозділ інституту призначена директором коледжу. 

За час роботи у коледжі розробила навчальні програми та підготувала лекційні курси для бакалаврів з предметів: «Загальна екологія», «Основи наукових досліджень» та «Хімія для художників». Підготувала кілька статей та виступів на конференціях з питань художньої освіти, а саме: «Законодавче поле та проблеми підготовки бакалаврів у мистецьких закладах І-ІІ рівнів акредитації» (науково-методичний семінар з удосконалення художньої освіти в мистецьких навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації м. Одеса, 2004 р.); «Федір Манайло про виховання та викладання фахових дисциплін у художніх закладах освіти» (науковий збірник Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти. – Ужгород, 2000), «Роль Федора Манайла у становленні художньої освіти на Закарпатті у ХХ ст.» (Всеукраїнська науково-практична конференція «Ерделівські читання». – Ужгород, 2004), «До 60-річчя від дня заснування Коледжу мистецтв ім. А. Ерделі» (бібліографічний посібник «Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2006 р.». – Ужгород, 2005), «Іван Небесник: творчий портрет на тлі доби (з нагоди 60-річчя від дня народження)» (Ужгород, 2015), «Наукова та творча діяльність викладачів як змістовна складова підготовки магістрів у Закарпатській академії мистецтв» (Всеукраїнська науково-практична конференція «Ерделівські читання». – Ужгород, 2017), «Захоплений життям: з нагоди 90-річчя від дня народження  Еммануїла Петровича Миська» (Всеукраїнська науково-практична конференція «Еммануїл Мисько  – митець, педагог, фундатор художньої освіти». – Ужгород, 2018) та ін.

Нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України» у 2001 р., Грамотою Міносвіти і науки України (2005), Грамотами Закарпатської облдержадміністрації у 2004 р. та 2005 р., Грамотою управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації у 2005 р.

СПРАВА ЇЇ ЖИТТЯ 

(До 60-річчя від дня народження Марини Кіяк)

Життя для мене не танення свічки. Це щось схоже на чудовий факел, який потрапив мені до рук на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням.

Бернард Шоу

Колись Вікентій Шандор, відомий у краї політичний і громадський діяч, повноважний представник уряду Карпатської України у Празі, закарпатець з походження, у своїй книзі «Спогадів» про ті буремні події, визначаючи роль особистості у творенні історії і скромно оцінюючи свій внесок у цю справу, називав себе тільки «жовніром держави». А Спиридон Черкасенко, цей планетарний письменник українського зарубіжжя, який спричинився до національного зросту Закарпаття, вважав себе «чорноробом» українського письменства. Ми більш ніж впевнені, коли б Марині Кіяк, проректору з навчальної роботи Закарпатської академії мистецтв, необхідно було б означити свій вклад у процес організації художньої освіти на Закарпатті наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, вона з легким хвилюванням у голосі, але дуже відповідально сказала б: «Це моя робота». І справді, ця жінка одержима роботою. Таких сьогодні мало. Її знайдеш в академії завжди: вона – вся у роботі, у стремлінні комусь допомогти, когось захистити, щось удосконалити, постійно бути готовою до чергових перевірок, до підготовки нових документів, у розмовах з колегами чи студентами, у вічних клопотах і турботах про академію... 

З 1996 року Марина Юріївна Кіяк працює у мистецькому закладі. Пройшла шлях від діловода до першого проректора. За останні роки компетентнішої людини в академії, певно, нема. Причому – з більшості питань. Її робота стала справою її життя, жертвенною і благородною, чесною і виснажливою, проте тою «сродною» працею, про яку писав ще Григорій Сковорода, що приносить користь і задоволення і собі, і людям.

Марина Юріївна Хейткова народилася 27 жовтня 1955 року в Ленінграді Пушкінського району Ленінградської області в родині службовців. У 1960-их роках родина переїхала на Закарпаття. У 1972 році дівчина успішно закінчила Вишківську загальноосвітню школу № 1 Хустського району і цього ж року вступила на хімічний факультет Ужгородського державного університету. Після закінчення навчання, у 1977 році, залишилася працювати як молодий спеціаліст в рідному вузі за направленням Міністерства освіти України на посаді інженера науково-дослідного сектору. Згодом переведена на посаду спочатку молодшого наукового співробітника, а пізніше – наукового співробітника кафедри органічної хімії Ужгородського державного університету. Займаючись науково-дослідною роботою на кафедрі, Марина Юріївна отримує авторське свідоцтво на відкриття, має більше десятка публікацій у фахових виданнях, активно виступає на різного рівня наукових та науково-практичних конференціях. У 1996 році переводом звільняється з кафедри в Ужгородський коледж прикладного мистецтва імені А. Ерделі, де обіймає посаду бухгалтера (оскільки у 1996 році вона закінчила відділення післядипломної освіти Ужгородського комерційного технікуму і отримала диплом бухгалтера) та 0,5 ставки діловода. У роботі проявляє наполегливість, фаховість, відданість справі і глибоке її розуміння. Тому вже в квітні 1996 року вона стає заступником директора коледжу спочатку з виховної, а далі – з навчальної роботи. Коли утворився Закарпатський художній інститут, а коледж опинився в його структурі, Марина Кіяк очолює колектив коледжу, ставши директором. На цій посаді вона проявила себе здібним організатором, чуйним і компетентним педагогом, ініціативним та відповідальним керівником; бере активну участь у науково-пошуковій роботі, стає співорганізатором науково-практичної конференції «Ерделівські читання», публікує чимало матеріалів про розвиток художньої освіти на Закарпатті, роль і значення відомих митців у створенні коледжу та інституту, прослідковує місце вищого мистецького закладу в системі ступеневої освіти, упорядковує та видає довідник про коледж мистецтв до його 60-річчя тощо. У 2001 році отримує звання «Відмінник освіти України», у 2005 ‒ нагороджена грамотою Міністерства освіти і науки України, а в жовтні 2008 року їй присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». 

З 2008 року і до сьогодні Марина Юріївна Кіяк працює на посаді проректора з навчальної роботи Закарпатського художнього інституту. Компетентність, фаховість, толерантність, виваженість, жертвенність – це ті риси її характеру, що здобули їй за роки роботи неабиякий авторитет в колективі, довіру студентів і повагу колег.

  З 1977 року – заміжня. Чоловік – Кіяк Михайло Васильович – теж хімік і теж педагог. Сім’я виховала двох доньок – Євгенію та Олену; радіє двом онукам. 

Для Марини Кіяк життєвим кредо є вміння у всіх ситуаціях залишатися людиною, тобто відчувати свою відповідальність, почувати сором перед убогістю, що, здавалося б, і не залежить від тебе, пишатися кожною перемогою, здобутої товаришами, усвідомлювати, що, кладучи свою цеглину, ти допомагаєш будувати світ. 

Ця скромна жінка воістину щодня здійснює титанічну роботу – зовні непомітну, як правило, не творчу, і як то буває, часто зауважену не багатьма і не вповні оцінену, проте таку необхідну і – головне – результативну: «коліщатики і гвинтики» навчального процесу обертаються успішно, заклад упевнено рухається вперед до нових здобутків. 

Наталія РЕБРИК