За геніально простим висловом Євгена Маланюка про «шлях до Шевченка», ми й нині торуємо його – і кінця-краю не видно. Осягати Шевченків геній буде ще не одне покоління. Кожен, хто читав, читає чи читатиме його твори, знайшов, знаходить чи знайде в них свою велику правду. І в кожного, певно, залишиться пе­реконливе відчуття невичерпальності його текстів, диво­виж­ної їх правдивості і вічної актуальності.

   Непересічна життєва доля та велична творча спадщина Та­ра­са Шевченка традиційно стали предметом уваги студентів та викладачів Закарпатської академії мистецтв 9 березня 2017 року – у день його народження. Ректор проф. Іван Небесник, аналізуючи життєвий і творчий шлях Кобзаря, вважає його, в першу чергу, великим поетом України, якого знають у всьому світі, знаменитим художником, що став академіком гравюри, людиною, яка утвердила українську мову як літературну. Тарас Шевченко зробив так багато за якихось 47 років життя!

   Чи змінився світ після смерті Шевченка? Мож­ливо. Але залишилися в ньому така ж Правда, Любов, Вір­ність, Надія, Віра… Залишилося Слово. Яке на сторожі коло нас по­ставив Шевченко. Тому, йдучи за Іваном Драчем,

Скиньте  з  Шевченка  шапку.  Та  отого  дурного  кожуха.  
Відкрийте  в  нім  академіка.  Ще  одчайдуха-духа.  
Ще  каторжника  роботи.  Ще  нагадайте  усім:  
Йому  було  перед  смертю  всього  лише  сорок  сім.  
 
А  то  підробили  діда  і  шкутильгаєте  з  дідом.  
Ліниву  свою  недолугість  за  ним  пускаєте  слідом.  
А  він  вибухає  і  шпетить  всю  вашу  дурну  макітру  
І  молодо  круговертить.  Молодо!  Проти  вітру!  
 
А  він  все  шукає  до  пари  –  наймичку  з  сиротою,  
А  він  пропада  за  маною  –  не  вашою,  а  отою!  
І  горне  гору  роботи,  бо  в  нього  роботи  гора.  
Гори  до  нього  горнуться,  сонце  –  на  вістрі  пера.  
 
Він  пильно  у  нас  вдивляється.  Вільний  свавільний  самум.
Здається,  ядерно  вибухне  з  отих  непокірних  дум.  
А  то  регоче  і  тішиться,  наче  хлопчисько  радий.  

Шевченко  був  молодим.  Шевченко  завжди  молодий.