Ракета Х-59, відома в Росії як «Овод» та під індексом AS-13 Kingbolt у класифікації НАТО, — це сімейство високоточних авіаційних крилатих ракет класу «повітря — поверхня». Базова версія, розроблена в 1970-х роках, важила близько 780 кілограмів, розвивала швидкість 900–1050 кілометрів на годину і мала дальність до 45 кілометрів. Сьогодні, у 2026 році, модернізовані варіанти Х-59МК2 здатні долати до 290 кілометрів, нести бойові частини масою 310–320 кілограмів і вражати цілі з точністю 2–5 метрів.
Сімейство еволюціонувало від простої телевізійно-командної системи наведення до комбінованих інерціально-супутникових комплексів із активним радіолокаційним або оптико-електронним самонаведенням. У війні проти України ракети Х-59 використовують для ударів по енергетичній інфраструктурі, портах і тилових об’єктах, часто в складі комбінованих атак із дронами. Це дозволяє російським тактичним літакам залишатися на безпечній відстані, а відносно низька вартість — економити дорожчі стратегічні ракети.
Ключова особливість — здатність летіти на малій висоті, огинаючи рельєф місцевості. Твердопаливний або турбореактивний двигун, розкривні крила та радіовисотомір перетворюють ракету на складну для перехоплення ціль, хоча українська протиповітряна оборона регулярно демонструє високу ефективність ураження цих ракет.
Історія розробки та прийняття на озброєння
Роботи над ракетою Х-59 почалися 1975 року в Московському конструкторському бюро «Радуга». Інженери створювали зброю більшої дальності порівняно з уже наявними Х-25. Льотно-конструкторські випробування тривали до 1977 року в Ахтубінську, державні — завершилися 1979-го. На озброєння ракету прийняли 1980 року разом із літаком Су-24М, який став основним носієм.
Виробництво налагодили на Смоленському авіаційному заводі. Уже тоді конструктори заклали модульну архітектуру, яка дозволила пізніше створювати численні модифікації без повного перепроектування планера. У 1980-х роках з’явилися перші експортні пропозиції, а саму ракету почали розглядати як універсальний інструмент для тактичної авіації.
Принцип роботи та системи наведення базової моделі
Базова Х-59 використовує комбіновану систему: інерціальну навігацію на маршевій ділянці та телевізійно-командне наведення на кінцевому етапі. Після запуску з літака твердопаливний прискорювач виводить ракету на траєкторію, розкриваються крила та стабілізатори. Далі вмикається маршовий двигун, і ракета летить за заздалегідь введеними координатами.
На відстані приблизно 10–15 кілометрів від цілі вмикається телевізійна головка самонаведення «Тубус-2». Оператор у кабіні літака бачить зображення з камери ракети на екрані та за допомогою радіокоманд коригує політ. Така схема забезпечує виняткову точність — кругове ймовірне відхилення всього 2–3 метри в хороших погодних умовах. Проте вона має й обмеження: літак-носій повинен залишатися в зоні радіозв’язку, а дощ, туман чи сильна завада можуть зірвати наведення.
Технічні характеристики базової Х-59
Базова модель — це компактна, але важка ракета. Довжина корпусу становить 5,37 метра, розмах крила — 1,26 метра, діаметр — 0,38 метра. Стартова маса коливається в межах 760–790 кілограмів. Двигун — двохступінчастий твердопаливний ракетний двигун. Бойова частина проникаюча фугасно-кумулятивна масою 148 кілограмів.
Швидкість польоту — 900–1050 кілометрів на годину. Висота польоту на марші може бути від 15 до 1100 метрів залежно від профілю. Запуск можливий з висот 200–5000 метрів. Носій — переважно Су-24М з пусковою установкою АКУ-58-1. Ракета здатна маневрувати в секторі ±45–360 градусів залежно від модифікації.
Еволюція сімейства: від Х-59М до Х-59МК2
З появою Х-59М у 1980-х роках конструктори додали турбореактивний двигун замість чисто твердопаливної схеми. Довжина зросла до 5,7 метра, маса — до 930 кілограмів, а дальність — до 115 кілометрів (експортна версія МЕ — до 200 кілометрів). Бойова частина стала важчою — 320 кілограмів проникаючої або 280 кілограмів касетної. З’явився радіовисотомір для точнішого слідування рельєфу.
Х-59МК отримала активну радіолокаційну головку самонаведення АРГС-59 для боротьби з кораблями. Дальність по морських цілях сягнула 285 кілометрів. Система поєднала інерціально-супутникову навігацію з ГЛОНАСС/GPS та активний радар на кінцевій ділянці.
Найсучасніша Х-59МК2 — це вже інший рівень. Оновлена версія має довжину всього 4,2 метра, квадратний переріз корпусу та розмах крила до 2,45 метра. Маса знижена до 770–900 кілограмів. Така конструкція дозволяє розміщувати ракету у внутрішньому відсіку озброєння Су-57 без втрати малопомітності. Двигун — турбовентиляторний ТРДД-50Б. Наведення — інерціально-супутникове плюс оптико-електронна або радіолокаційна головка. Дальність — до 285–290 кілометрів. Бойова частина — проникаюча 310–320 кілограмів або касетна близько 283–310 кілограмів.
Порівняння основних модифікацій ракети Х-59
| Варіант | Довжина (м) | Стартова маса (кг) | Дальність (км) | Бойова частина (кг) | Система наведення | Двигун |
| Х-59 (базова) | 5,37 | 760–790 | 40–45 | 148 (проникаюча) | Інерціальна + ТВ-командна | Двохступінчастий РДТТ |
| Х-59М | 5,7 | 930 | 115 (до 200 експорт) | 320 (проникаюча) / 280 (касетна) | ТВ-командна + радіовисотомір | РДТТ + ТРД (R95TP-300 / ТРДД-50) |
| Х-59МК | 5,7 | 930 | 285 (по кораблях) | 320 (проникаюча) | БІНС + АРГСН + ГЛОНАСС/GPS | Турбореактивний ТРДД-50 |
| Х-59МК2 (оновлена) | 4,2 | 770–900 | 285–290 | 310–320 (проникаюча) / ~283–310 (касетна) | БІНС + ГЛОНАСС/GPS + ОЕГСН або АРГСН | Турбовентиляторний ТРДД-50Б |
Характеристики узагальнено з відкритих джерел, зокрема матеріалів Вікіпедії та аналітичних видань.
Літаки-носії та особливості пуску
Основним носієм базової Х-59 залишався Су-24М. Для запуску використовували підвісну установку АКУ-58-1. З появою Х-59М коло носіїв розширилося: Су-30, Су-34, Су-35, а в обмеженому режимі — Су-57. Для корекції та трансляції зображення з телевізійної головки застосовують контейнер АПК-9, який встановлюють на літак.
Пуск можливий у широкому діапазоні висот — від 200 метрів до 11 кілометрів — і швидкостей носія 600–1100 кілометрів на годину. Після відділення ракета спочатку прискорюється, потім переходить у горизонтальний політ на малій висоті. Це дозволяє уникати багатьох радарів ППО на маршевій ділянці.
Бойове застосування в Чечні, Сирії та Україні
У першій та другій чеченських війнах Х-59 застосовували проти бункерів, складів боєприпасів та укріплених позицій. Точність телевізійного наведення дозволяла вражати конкретні будівлі навіть у складній гірській місцевості.
У Сирії 2018 року Су-57 проводили випробувальні пуски Х-59МК2. Основне ж застосування припало на повномасштабну війну проти України. Перший підтверджений пуск відбувся 4 квітня 2022 року — по зерновому елеватору на Миколаївщині. У серпні того ж року ракети вразили аеродром у Житомирській області. Згодом Х-59 регулярно з’являлися над Харківською, Донецькою, Запорізькою, Херсонською областями та портами Чорного моря.
У 2024–2026 роках ракети використовують у складі «роїв» разом із ударними дронами. Середня інтенсивність — 5–10 пусків на місяць. Росія економить дорожчі Х-101 та «Кинджали», покладаючись на відносно дешеві Х-59 для тактичних ударів по енергетиці та логістиці. Українська ППО, зокрема комплекси «Бук», С-300, винищувачі МіГ-29 та Су-27, а також морські катери, регулярно перехоплюють ці ракети. У травні 2026 року в окремі періоди фіксували 100-відсотковий результат перехоплення.
Сильні та слабкі сторони ракети Х-59 у сучасному бою
Переваги очевидні. Дальність до 290 кілометрів дозволяє літакам не заходити в зону щільного ППО. Точність 2–5 метрів і важка проникаюча бойова частина ефективні проти укріплених об’єктів та інфраструктури. Малопомітна оновлена Х-59МК2 може нестися всередині Су-57. Відносна дешевизна (близько 500 тисяч доларів за модернізовану версію) робить масове застосування можливим навіть за обмежених ресурсів.
Слабкі сторони теж суттєві. Базові версії залежать від погоди та радіозв’язку з носієм. Дозвукова швидкість дає час на реакцію ППО. Санкції та удари по виробничих потужностях МКБ «Радуга» ускладнюють нарощування випуску — російські підприємства скаржаться на дефіцит комплектуючих та зриви графіків. У 2026 році це проявляється в обмеженій інтенсивності пусків.
Роль у російській тактиці 2024–2026 років
Російське командування розглядає Х-59 як «робочу конячку» для виснаження української протиповітряної оборони. Комбіновані атаки — дрони + Х-59 + іноді балістичні ракети — змушують розосереджувати сили ППО. Одночасно це спосіб зберегти запаси прецизійних стратегічних ракет для більш пріоритетних цілей.
Українська сторона відповідає двома способами: активним перехопленням у повітрі та ударами по місцях виробництва та зберігання. У травні 2026 року дрони Сил оборони знову атакували потужності МКБ «Радуга». Такі дії разом із санкціями на компоненти створюють системний тиск на російський ракетний арсенал.
Ракета Х-59 продовжує залишатися живим інструментом війни. Її еволюція від простої телевізійної «Овода» до компактної малопомітної Х-59МК2 демонструє, як радянська конструкція 1970-х років адаптується до реалій 2026 року — з внутрішнім розміщенням на п’ятому поколінні, супутниковою навігацією та турбовентиляторним двигуном. Водночас її ефективність дедалі більше залежить не лише від технічних характеристик, а й від здатності промисловості забезпечувати steady постачання та від майстерності українських розрахунків ППО, які щомісяця збивають чергові партії цих ракет над полями та містами України.
Leave a Reply