Олександр Терен — це не просто ім’я. Це історія людини, яка 24 серпня 2022 року втратила обидві ноги під Дмитрівкою, а вже за кілька років стала одним із найвпізнаваніших голосів української інклюзії, спорту, літератури й публічного простору. Справжнє ім’я — Олександр Миколайович Будько. Позивний «Терен» і літературний псевдонім зрослися з ним намертво.
Він народився 13 травня 1996 року в Рівному, до війни працював шеф-баристою в Києві, займався пауерліфтингом і єдиноборствами. Після поранення пройшов реабілітацію в США, здобув бронзу на Іграх Нескорених, написав автобіографічний роман «Історія впертого чоловіка», став героєм «Холостяка-13» і отримав Орден «За заслуги» III ступеня. У 2026 році він продовжує змінювати уявлення суспільства про можливості людей з інвалідністю.
Його приклад доводить: втрата кінцівок не означає втрату життя. Вона може стати початком абсолютно нової сили.
Дитинство в Рівному, комплекси і перші кроки до самостійності
Олександр Будько народився в сім’ї, де батько — ветеран Афганістану. Змалку хлопець мав клишоногість. Ноги постійно перебували в гіпсах, туторах і спеціальних ортопедичних черевиках. Чотири пари взуття на рік — літні, осінні, зимові, весняні. Кеди дозволяли вдягати лише на 45 хвилин фізкультури. Він зношував черевики до дірок і мріяв про звичайні кросівки, як у однолітків.
Цей досвід сформував у ньому особливу впертість. У підлітковому віці комплекси через деформовані литки змушували ніколи не носити шорти. Водночас спорт став способом довести собі, що тіло можна підкорити. Пауерліфтинг і єдиноборства давали відчуття контролю. Технічна освіта привела його до Києва, де він спочатку працював за спеціальністю, а потім знайшов себе у каві.
До 2022 року Олександр був шеф-баристою. Паралельно проходив курси графічного дизайну. Життя було звичайним: робота, тренування, друзі. Він ніколи не планував військової кар’єри. Інвалідність з дитинства звільняла від призову. Але 24 лютого 2022 року все змінилося за одну ніч. Дзвінок від дівчини, звук снаряда, валіза, евакуація близької людини — і вже того ж дня він стояв у військкоматі.
Спочатку його направили в IT-війська. Це його не влаштувало. Він знайшов шлях до 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатська Січ» і став командиром взводу вогневої підтримки. У травні підрозділ опинився на Харківщині. Будні фронту, втома, побратими — усе це згодом лягло в основу його книги.
Народження — 13 травня 1996. Поранення — 24 серпня 2022. Протези — через 3 місяці. Бронза Ігор Нескорених — вересень 2023 (50,66 с на 50 м вільним стилем). Книга — осінь 2023. «Холостяк» — 2024. Орден «За заслуги» III ступеня — 12 січня 2026. Друга вища освіта (магістратура з фінансів) — 2025.
День, коли життя розділилося на «до» і «після»
24 серпня 2022 року, День Незалежності. Група зайшла в посадку біля села Дмитрівка. На висоті стояв ворожий танк. Олександр, змучений, заснув. Вибух. Його засипало землею. Побратими відкопали. Турнікети. Перша ампутація в Барвінковому, потім Харків і Полтава. Друга ампутація лівої ноги через відмирання тканин. Батьки дізналися з соцмереж, де товариш збирав гроші на лікування.
Біль був таким, що він одразу зрозумів: ніг більше немає. Реабілітація почалася в Україні, а продовжилася в США завдяки організації Revived Soldiers Ukraine. Через три місяці він уже стояв на протезах. Згодом отримав змінні спортивні — для бігу і кросфіту. Саме ці протези дозволили повернутися до активного життя.
У нашій практиці роботи з ветеранами часто бачимо, що найважчий етап — не шпиталь, а повернення в цивільне життя. Треба платити за квартиру, шукати роботу, будувати стосунки. Олександр обрав інший шлях: він не чекав, поки світ підлаштується під нього. Він почав змінювати світ навколо себе.
У 2023 році він уже брав участь у благодійному вечорі в Каннах, де зібрали понад 55 тисяч євро. У липні того ж року танцював у постановці «Жизель» United Ukrainian Ballet у Каліфорнії. Ці кроки стали фундаментом для подальшої публічної діяльності.
Спорт як мова повернення до себе
Ігри Нескорених 2023 у Дюссельдорфі стали для нього не просто змаганнями. Це був доказ собі і світу. Бронза в плаванні на 50 метрів вільним стилем у класі ISB з результатом 50,66 секунди. Паралельно він пробував пауерліфтинг (топ-5), баскетбол на візках і регбі. У 2025 році знову представляв Україну на Іграх у Ванкувері та Вістлері.
Спорт дав те, чого не могли дати лікарі — відчуття власного тіла як інструмента, а не обмеження. Він каже, що не любить слово «мотивація». Просто живе. Робіть, що можете. Якщо це комусь допоможе — добре. Без пафосу.
У 2026 році його нагородили Орденом «За заслуги» III ступеня саме за спортивні досягнення та волю до перемоги. Президент особисто вручив відзнаку. Олександр зізнався, що ніколи не просив медалей. У нього навіть є татуювання «кожному по заслугах». Він приймає нагороди з вдячністю, бо це означає, що не даремно прокидався.
Практичний нюанс: багато ветеранів після ампутації бояться води або тренажерів. Терен показує, що плавання і силові — одні з найкращих способів повернути баланс і впевненість. Його досвід став прикладом для десятків інших учасників національної збірної.
Міф: людина без ніг не може бути активною в спорті й публічному житті.
Реальність: Терен плаває, бігає на спортивних протезах, водить мотоцикл Harley-Davidson, знімається в кіно і веде власне шоу.
Міф: після «Холостяка» ветеран «продається» шоу-бізнесу.
Реальність: він використав платформу, щоб говорити про інклюзію і ставлення до військових.
«Історія впертого чоловіка» і народження письменника
Книгу він почав писати в жовтні 2022 року ще під час реабілітації. Працював майже рік. Це не героїчний трилер. Це чесна розповідь про будні добровольця: страх, втому, побратимів, спроби потрапити на фронт попри здоров’я. Назва відображає його характер — вперто минати перешкоди.
Допомогли курси школи публіцистики, де викладачами були Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Любко Дереш. Перший наклад розкупили майже одразу. Презентації пройшли по всій Україні і за кордоном. Книга стала терапією і для автора, і для читачів.
У 2025–2026 роках він працює над другою книгою. Каже, що поки немає фінальної точки, не хоче починати. Це типова позиція людини, яка пише не заради слави, а щоб зафіксувати досвід.
За моїм досвідом спілкування з ветеранами-авторами, саме такі тексти найсильніше впливають на суспільство. Вони не романтизують війну. Вони показують її буденність і ціну.
YouTube-проєкт «Відвал ніг, або All інклюзив» і боротьба за безбар’єрність
У грудні 2023 року з’явився YouTube-канал ТЕРЕН. Головна програма — «Відвал ніг, або All інклюзив». Разом зі знаменитостями (Маша Єфросиніна, Василь Байдак, Володимир Дантес, Саша Заріцька та інші) він сідає на крісло колісне і перевіряє українські міста на доступність.
Формат жорсткий і чесний. Ліфти, що не працюють. Пандуси під кутом 40 градусів. Кав’ярні, куди не заїхати. Кожен випуск — це не просто контент. Це документ для місцевої влади і суспільний тиск. Проєкт переріс у медійну платформу підтримки ветеранів і родин загиблих.
У 2025 році команда запустила ветерансько-патріотичний табір для підлітків. Учасники — діти з усієї країни, не лише з військових сімей. Мета — передати досвід стійкості і патріотизму без зайвого пафосу.
Типова помилка багатьох активістів — говорити тільки між своїми. Терен виходить у масовий простір. «Холостяк» став саме таким інструментом. Він пішов туди не лише за коханням, а щоб показати: ветеран теж має право на почуття, на нормальне життя, на повагу.
- Перевіряти доступність інфраструктури очима людини на візку або протезах
- Не жаліти, а поважати і створювати умови
- Підтримувати ветеранський спорт як інструмент реабілітації
- Говорити про війну чесно, без романтизації
- Давати простір для особистого життя ветеранів без хейту
Медійність, «Холостяк», кіно і особисте життя
13-й сезон «Холостяка» на СТБ зробив його відомим мільйонам. Він став першим ветераном-головним героєм в історії проєкту. Після фіналу були стосунки з Інною Бєлєнь, потім коротко з Катериною Смачило. У 2026 році він знову вільний і не поспішає шукати нове кохання. Фокус — на саморозвитку, англійській, акторській майстерності.
У 2025 році знявся у фільмі «10 блогерят» — чорній комедії про хейт. Саме тема, яку він знає зсередини. Після шоу хвиля негативу була сильною. Він навчився не звертати увагу. Найкраща зброя проти критики, на його думку, — продовжувати робити свою справу.
Він водить Harley-Davidson Sportster, мріє про потужніший мотоцикл, знімає монологи, будує портфоліо. Планує кіно. У 2026 році його часто можна побачити на заходах, де він говорить про ветеранську політику і безбар’єрність.
Особисте життя він захищає. Ім’я нової обраниці, якщо вона з’явиться, навряд чи одразу розкриє. Після публічності «Холостяка» це природна реакція.
За моїм досвідом спостереження за публічними ветеранами, найсильніші — ті, хто не грає роль «героя». Терен ніколи не каже «я мотиватор». Він просто живе. І саме це діє сильніше за будь-які промови.
Що змінюється у 2026 році і куди рухається Терен
У 2026 році Олександр Терен уже не новачок у публічному просторі. Він має другу вищу освіту, державну нагороду, досвід кіно, власний медіапроєкт і чітке розуміння, що медійність — лише інструмент. Головне — змінювати ставлення суспільства до ветеранів і людей з інвалідністю.
Він допомагає облаштовувати маршрути безбар’єрності в Рівному. Продовжує спорт. Працює над другою книгою. Розглядає акторську кар’єру серйозно. Не поспішає з політикою, хоча пропозиції, ймовірно, є.
Практичний підводний камінь публічності — хейт і вигорання. Терен уже пройшов це. Його відповідь проста: не читати все, фокусуватися на діях, які приносять результат.
Українське суспільство 2026 року все ще вчиться жити з великою кількістю людей, які повернулися з війни зміненими. Історія Олександра Терена — один із найяскравіших прикладів того, як можна не лише адаптуватися, а й вести за собою інших. Він не просить жалю. Він вимагає поваги і реальних змін у містах, у ставленні, у можливостях.
Його шлях від рівненського хлопця з ортопедичними черевиками до людини, яка танцює балет, плаває на Іграх Нескорених, пише книги і перевіряє пандуси разом із зірками, — це живий доказ того, що впертість і гідність сильніші за будь-які втрати.
Leave a Reply