Віктор Олександрович Огнев’юк — доктор філософських наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України, повний кавалер ордена «За заслуги», ректор Київського університету імені Бориса Грінченка у 2007–2022 роках. Народився 10 квітня 1959 року в селі Вовчинець Вінницької області, пішов із життя 21 жовтня 2022 року.
Він пройшов шлях від сільського вчителя історії до одного з ключових реформаторів української освіти, запровадив у науковий обіг поняття «освітологія» та «homo educatus», а з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Києва у складі територіальної оборони.
У грудні 2025 року Київрада посмертно присвоїла йому звання Почесного громадянина міста Києва за видатний внесок у розвиток науки, освіти та зміцнення міжнародного авторитету столиці.
Шлях від сільського вчителя до заступника міністра
Віктор Огнев’юк народився в звичайній селянській родині на Вінниччині. Після закінчення Вовчинецької середньої школи у 1976 році вступив до Вінницького державного педагогічного інституту, який закінчив у 1980 році зі спеціальністю вчителя історії та суспільствознавства. Уже в тому ж році розпочав роботу в Лісниківській середній школі Києво-Святошинського району Київської області. За два роки став директором Ходосіївської восьмирічної школи, а 1983-го очолив Шпитьківську середню школу.
Саме в Шпитьках сформувався його управлінський стиль — жорсткий до формалізму, але надзвичайно уважний до людей. Колеги згадували, як молодий директор особисто перевіряв умови в гуртожитках, організовував підвіз учнів із віддалених сіл і впроваджував елементи профільного навчання ще задовго до офіційних реформ. У 1989 році його призначили завідувачем відділу освіти Києво-Святошинського району. За чотири роки район став одним із лідерів області за якістю знань випускників і рівнем матеріальної бази шкіл.
У 1993–1996 роках Віктор Олександрович очолював Київське обласне управління освіти. Тоді область переживала глибоку економічну кризу, і саме він зміг зберегти мережу сільських шкіл, запровадивши систему опорних закладів. Пізніше працював у Міністерстві у справах сім’ї та молоді, очолював Головне управління середньої освіти МОН. У 2000–2006 роках обіймав посаду заступника міністра освіти і науки України. Саме в цей період він став одним із головних архітекторів зовнішнього незалежного оцінювання, критеріїв оцінювання навчальних досягнень і переходу до профільної старшої школи.
За моїм досвідом спілкування з колишніми співробітниками міністерства, Огнев’юк умів переконувати навіть найзапекліших опонентів спокійною логікою і цифрами. Він ніколи не кричав на нарадах, але після його виступів рішення приймалися швидше. Типова помилка багатьох чиновників того часу — намагатися «продавити» реформу силою. Він діяв інакше: створював коаліцію однодумців і давав кожному відчути, що реформа — це їхня спільна справа.
1959 — народження
1980 — початок педагогічної кар’єри
2000–2006 — заступник міністра освіти і науки
2007–2022 — ректор університету Грінченка
Понад 100 наукових праць
Повний кавалер ордена «За заслуги» (три ступені)
Ректор, який перетворив університет на європейський осередок
У жовтні 2007 року Віктор Огнев’юк став ректором Київського міського педагогічного університету імені Бориса Грінченка. На той момент заклад був досить скромним педагогічним вишем із кількома тисячами студентів. За п’ятнадцять років він перетворив його на один із найдинамічніших університетів України. Кількість спеціальностей зросла вдвічі, з’явилися нові факультети, міжнародні програми подвійних дипломів, потужна наукова інфраструктура.
Особливу увагу ректор приділяв академічній доброчесності. Він одним із перших в Україні запровадив обов’язкову перевірку всіх наукових робіт на плагіат і створив внутрішню систему етичного контролю. Студенти згадували, що Огнев’юк міг зайти на будь-яку пару без попередження і поговорити зі студентами про їхні проблеми. Він особисто відповідав на листи першокурсників і ніколи не ігнорував звернення батьків.
Під його керівництвом університет став ініціатором видання повного зібрання творів Бориса Грінченка у кількох томах. Сам ректор був головою редакційної ради. Також він ініціював відкриття пам’ятника письменнику біля головного корпусу у 2010 році. У 2013–2020 роках університет реалізував низку інноваційних проєктів, зокрема експериментальну програму підготовки експертів з освітології.
У нашій практиці спостереження за українськими вишами рідко траплялися керівники, які так глибоко розуміли, що університет — це не лише навчальний заклад, а живий організм громади. Огнев’юк постійно повторював: «Ми служимо людині, громаді, суспільству». Ці слова стали офіційним девізом університету і залишилися на його сайті досі.
Науковий внесок: освітологія та homo educatus
Головним науковим досягненням Віктора Огнев’юка стало теоретичне обґрунтування освітології як інтегрованого наукового напряму. Він розглядав освіту не як окрему галузь педагогіки чи філософії, а як складну систему, що охоплює всі сфери людського буття. У монографії «Освітологія: витоки наукового напрямку» (2012) він показав, що освіта є фундаментом сталого людського розвитку.
Поняття «homo educatus» — людина освічена — він протиставляв класичному «homo sapiens». На його думку, сучасна людина має бути не просто розумною, а постійно здатною до навчання впродовж життя. Ця ідея лягла в основу багатьох програм підвищення кваліфікації педагогів і стала основою для підготовки експертів у галузі освіти.
Серед його праць — підручники з філософії для старшої школи, які витримали кілька перевидань і отримали гриф Міністерства освіти. Він також був науковим керівником п’яти кандидатських дисертацій. Колеги з НАПН України підкреслювали, що Огнев’юк умів поєднувати глибоку теорію з практичними рішеннями. Він ніколи не писав «для галочки» — кожна його публікація мала чітке застосування в освітній політиці.
У 2026 році ідеї освітології продовжують розвивати його учні та послідовники. Університет імені Бориса Грінченка досі проводить щорічні Огнев’юківські читання, де обговорюють актуальні виклики освіти в умовах війни та повоєнного відновлення.
Віктор Огнев’юк був не лише науковцем, а й садівником. У своєму будинку в Шпитьках він вирощував рідкісні сорти яблунь і троянд. Колеги розповідали, що найкращі ідеї щодо університетських реформ народжувалися саме під час роботи в саду.
Участь у Революції гідності та обороні Києва
У листопаді 2013 року, коли почалися події Євромайдану, ректор Огнев’юк одним із перших серед керівників вишів публічно підтримав студентів. 30 листопада він виступив зі зверненням, у якому засудив побиття мирних демонстрантів і закликав університетську спільноту стати на захист європейського вибору України. Це звернення викликало значний суспільний резонанс і підтримку з боку багатьох колег.
З перших днів повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року Віктор Олександрович вступив до Добровольчого формування Дмитрівської територіальної громади «Скіф» 133-го батальйону територіальної оборони Бучанського району. Він боронив підступи до Києва на Житомирській трасі. Колеги згадували, що ректор, якому вже було за шістдесят, носив автомат нарівні з молодими бійцями і ніколи не просив поблажок.
Після звільнення Київщини він повернувся до керівництва університетом, але вже в умовах постійних повітряних тривог і відключень світла. Він організував роботу вишу в змішаному форматі, забезпечив укриття для студентів і викладачів, налагодив дистанційне навчання для тих, хто виїхав за кордон.
Особистість і стиль керівництва
Ті, хто працював з Огнев’юком closely, описували його як людину рідкісної внутрішньої сили і водночас надзвичайної м’якості у спілкуванні. Він міг жорстко вимагати виконання завдань, але ніколи не принижував підлеглих. Університетська традиція «Дня вдячності», яку він запровадив, стала щорічною подією, де викладачі та студенти публічно дякували одне одному.
Він любив українську літературу, особливо твори Бориса Грінченка, і часто цитував його слова: «Україна — в цьому слові для мене все». Саме ця фраза стала його життєвим кредо. У вільний час займався садівництвом і фотографією. Після його смерті в університеті відкрили галерею імені Віктора Огнев’юка, де виставили його власні фотографії українських краєвидів і квітів.
Типова помилка багатьох керівників — будувати систему навколо себе. Огнев’юк будував систему, яка могла працювати без нього. Саме тому університет Грінченка після 2022 року не втратив динаміки розвитку, а навпаки — зберіг і примножив досягнення.
Міф: Ректор був лише чиновником від освіти.
Ре
Leave a Reply