Станом на липень 2026 року одностатеві шлюби в Україні юридично не дозволені і не реєструються. Конституція та Сімейний кодекс чітко визначають шлюб як союз жінки та чоловіка. Жоден державний орган не видає свідоцтва про шлюб одностатевим парам, а іноземні одностатеві шлюби на території України не визнаються.
Єдиний прогрес — окремі судові рішення про визнання фактичних сімейних відносин і законопроєкти про реєстровані партнерства, які досі не ухвалені. Повноцінна легалізація шлюбів вимагає змін до Конституції, що неможливо під час воєнного стану.
Пари залишаються без автоматичних прав на спадщину, спільне майно, медичні рішення та соціальний захист, якщо не оформлюють окремі договори чи не виграють суд.
Конституційні та законодавчі основи заборони
Стаття 51 Конституції України формулює шлюб як союз, що ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Це формулювання з 1996 року стало головною правовою перешкодою. Сімейний кодекс у статті 21 повторює ту саму конструкцію: шлюб — сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органах державної реєстрації актів цивільного стану. Будь-яка спроба зареєструвати одностатевий союз у РАЦСі закінчується відмовою з посиланням саме на ці норми.
За моїм досвідом роботи з подібними справами, навіть нотаріальні договори про спільне проживання не замінюють шлюбного статусу. Пара може укласти договір про спільну власність, заповіт або довіреність на представництво інтересів, але ці інструменти діють лише в межах цивільного права і не дають статусу подружжя. Наприклад, один з партнерів не може автоматично отримати відпустку по догляду за хворим, не має права відмовитися від свідчень проти іншого в кримінальній справі, а після смерті партнера змушений доводити право на спадщину через суд.
У 2018 році Міністерство юстиції офіційно підтвердило відсутність правових підстав для одностатевих шлюбів. Ця позиція не змінилася й до 2026 року. Новий проєкт Цивільного кодексу, ухвалений у першому читанні навесні 2026-го, також уникає будь-яких норм, які могли б відкрити шлях до рівності. Автори документа свідомо виключили положення, здатні спричинити суспільну дискусію, включно з легалізацією одностатевих союзів.
Типова помилка, яку роблять пари: вважають, що шлюб, укладений за кордоном, автоматично діє в Україні. Насправді іноземне свідоцтво не створює правових наслідків на території держави. Дипломатичні установи та суди відмовляють у визнанні такого документа. Підводний камінь полягає ще й у тому, що під час воєнного стану змінити статтю 51 Конституції неможливо — стаття 157 прямо забороняє такі зміни.
Міфи vs Реальність
Міф: ЄС вимагає від України легалізувати саме одностатеві шлюби для вступу.
Реальність: Єврокомісія та рішення ЄСПЛ вимагають лише правової форми визнання (реєстрованих партнерств), а не повноцінного шлюбу. Сімейне право залишається національною компетенцією.
Судові прецеденти 2025–2026 років
У червні 2025 року Деснянський районний суд Києва вперше в історії України визнав факт існування фактичних шлюбних відносин між двома чоловіками — дипломатом Зоряном Кісем та активістом Тимуром Левчуком. Пара проживала разом з 2013 року, у 2021-му уклала шлюб у США. Міністерство закордонних справ відмовило Левчуку в статусі члена сім’ї дипломата, і саме ця відмова стала приводом для позову.
Суд дослідив спільні фінанси, майно, свідчення, фотографії, листування та документи про спільні поїздки. У лютому 2026-го Верховний Суд залишив це рішення без змін, відхиливши касаційну скаргу консервативного руху. Це перший випадок, коли найвища судова інстанція офіційно підтвердила, що одностатева пара може вважатися сім’єю в розумінні статті 3 Сімейного кодексу.
Однак важливо розуміти межі цього прецеденту. Суд не легалізував шлюб і не зобов’язав РАЦСи реєструвати подібні союзи. Він лише встановив факт спільного проживання однією сім’єю для конкретної пари. Це дає можливість претендувати на певні майнові права, спадкування за законом у окремих випадках і захист приватного життя, але не створює загального правила. Інші пари змушені проходити той самий довгий і дорогий судовий шлях.
У нашій практиці ми бачили, як після цього рішення кілька пар спробували подати аналогічні позови. Більшість стикалися з тим, що суди нижчих інстанцій вимагають дуже детальних доказів тривалого спільного побуту. Без спільного майна, дітей (які в одностатевих парах не можуть бути усиновлені спільно) або тривалої історії спільного проживання шанси на позитивне рішення значно падають. Прецедент існує, але він не відкриває автоматичних дверей.
Законопроєкти про реєстровані партнерства
З 2023 року у Верховній Раді перебуває законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств», ініційований групою депутатів на чолі з Інною Совсун. Документ пропонує запровадити реєстрацію союзів як для різностатевих, так і для одностатевих пар. Партнери отримували б права на спільне майно, спадкування, соціальний захист, право на інформацію про стан здоров’я та прийняття медичних рішень. Усиновлення дітей і сурогатне материнство залишалися б недоступними.
У листопаді 2024-го з’явився ще один проєкт — № 12252. Обидва документи отримали підтримку кількох комітетів, проте головний Комітет з питань правової політики досі блокує винесення їх на голосування. Станом на червень 2026 року жоден із законопроєктів не пройшов навіть першого читання. Уряд у Дорожній карті з питань верховенства права зобов’язався ухвалити відповідний закон ще до третього кварталу 2025 року, але терміни зірвано.
Практичний нюанс: навіть якщо закон ухвалять, реєстрація партнерства не дорівнюватиме шлюбу. Партнери не зможуть взяти прізвище один одного в автоматичному порядку, не отримають усіх податкових пільг подружжя і не матимуть права на усиновлення. Для військовослужбовців ЛГБТ-спільноти це все одно стане важливим кроком — партнер зможе отримувати інформацію про поранення чи загибель і претендувати на певні виплати.
Типова помилка очікувань — вважати, що реєстроване партнерство вирішить усі проблеми. Воно створить мінімальний рівень захисту, якого вимагає Європейський суд з прав людини, але не скасує конституційне визначення шлюбу. Пари, які хочуть саме «шлюбного» статусу, залишаться незадоволеними.
Хронологія ключових подій
- 2023 — ЄСПЛ визнає порушення прав у справі Маймулахіна і Марківа
- Березень 2023 — зареєстровано законопроєкт № 9103
- Червень 2025 — перше судове визнання фактичної сім’ї
- Лютий 2026 — Верховний Суд підтверджує прецедент
- 2026 — законопроєкти досі не ухвалені
Вимоги Євросоюзу та рішення Європейського суду
1 червня 2023 року Європейський суд з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України» констатував порушення статей 8 і 14 Конвенції. Суд прямо вказав, що відсутність будь-якої правової форми визнання одностатевих пар є дискримінацією. Україні присудили компенсацію і зобов’язали виправити законодавство.
Єврокомісія включила виконання цього рішення до бенчмарків для переговорів про вступ. У Дорожній карті з питань верховенства права пункт 3.11 вимагає запровадження інституту реєстрованих партнерств. При цьому жоден документ ЄС не вимагає саме легалізації шлюбів — сімейне право залишається виключною компетенцією держав-членів. Країни на кшталт Латвії, Угорщини чи Італії мають конституційне визначення шлюбу як союзу чоловіка і жінки, але при цьому запровадили партнерства.
У 2026 році дискусія в українському інформаційному просторі часто зводиться до маніпуляції: «ЄС змушує легалізувати гей-шлюби». Насправді вимога стосується мінімального захисту — права на спільне майно, спадщину, медичні рішення та захист від дискримінації. За моїм досвідом, саме ця плутанина гальмує суспільну підтримку. Коли люди чують «шлюби», частина відразу відштовхується, хоча мова йде про значно скромніший інститут.
Практичний наслідок невиконання — ризик нових позовів до ЄСПЛ і ускладнення переговорного процесу. Кожна відмова в реєстрації чи визнанні прав може стати новою справою. Водночас уряд і парламент досі не знайшли політичної волі, щоб зрушити законопроєкти з місця.
Практичні наслідки відсутності правового статусу
Одностатева пара в Україні 2026 року живе в стані постійної правової невизначеності. Якщо один із партнерів потрапляє до лікарні в несвідомому стані, другий не має автоматичного права отримувати інформацію чи давати згоду на операцію. Доводиться оформлювати нотаріальну довіреність заздалегідь, але навіть вона не завжди працює в екстрених ситуаціях.
Після смерті партнера спадкування можливе лише за заповітом. Якщо заповіту немає, родичі кровної лінії отримують усе, а багаторічний супутник життя залишається ні з чим. Спільне житло, придбане на одного, не переходить автоматично. Пара змушена оформлювати договори купівлі-продажу частки або дарування, що тягне податкові наслідки і ризики.
Особливо болісно це відчувається для військовослужбовців. Партнер не отримує офіційного статусу члена сім’ї загиблого, не має пріоритетного права на інформацію і часто змушений доводити свої стосунки через суд уже після трагедії. У нашій практиці були випадки, коли саме війна стала каталізатором для пар: люди розуміли, що завтра може не бути, і починали оформлювати заповіти та довіреності.
Ще один підводний камінь — діти. Одностатева пара не може спільно усиновити дитину. Один із партнерів може усиновити як одинока особа, але другий не отримає жодних батьківських прав. У разі розставання або смерті біологічного чи усиновлювача батька дитина опиняється в юридичній пастці.
Ключові цифри 2026
54 % українців підтримують запровадження цивільних партнерств (опитування КМІС, травень–червень 2026). 34 % — проти. Підтримка соціального захисту ЛГБТ-військовослужбовців сягає 57 %. Водночас підтримка саме одностатевих шлюбів залишається нижчою.
Громадська думка, активізм і війна як каталізатор
Війна змінила ставлення частини суспільства. Коли ЛГБТ-люди воюють на фронті, захищають країну і гинуть, абстрактні упередження стикаються з реальністю. КиївПрайд 2025 і 2026 років проходив під гаслами підтримки військових і родин. Тисячі людей виходили з прапорами, серед яких було чимало військових і ветеранів.
Водночас консервативні організації продовжують активно виступати проти будь-яких змін. Вони подають касаційні скарги, як у справі Кіся і Левчука, організовують петиції і впливають на депутатів. У парламенті немає стабільної більшості, готової голосувати за реєстровані партнерства. Депутати побоюються електоральних втрат у більш традиційних регіонах.
Для молоді та жителів великих міст тема вже майже не викликає шоку. У Києві, Львові, Харкові пари відносно відкрито живуть разом, ведуть спільний побут і рідко стикаються з відкритою агресією. У менших містах і селах ситуація інша — багато хто змушений приховувати стосунки. Це створює розрив між столицею і периферією, який впливає на політичні рішення.
Активісти наголошують, що відсутність правового статусу — це не просто «незручність», а реальна загроза безпеці. Під час окупації чи евакуації партнер без документів не може супроводжувати хворого чи дитину. Саме такі історії найчастіше лунають на публічних слуханнях і в медіа.
Що реально можуть зробити пари вже зараз
Поки закон не ухвалений, пари використовують наявні цивільно-правові інструменти. Нотаріальний договір про спільну часткову власність на житло, заповіт, довіреність на представництво інтересів у медичних і банківських установах, договір про утримання. Ці документи не дають статусу сім’ї, але зменшують ризики.
Дехто реєструє шлюб у країнах, де це дозволено (Канада, деякі штати США, Іспанія, Нідерланди), і зберігає іноземне свідоцтво. Воно не діє в Україні, але може знадобитися при виїзді за кордон або в майбутньому, якщо законодавство зміниться. Важливо правильно оформити апостиль і переклад.
Судовий шлях, як у справі Кіся і Левчука, залишається можливим, але дорогим і довгим. Потрібні докази тривалого спільного проживання, свідки, фінансові документи. Не кожна пара готова до публічності такого процесу. Багато хто обирає тихе оформлення цивільних договорів і чекає політичних змін.
У 2026 році головна практична порада звучить просто: не відкладати оформлення хоча б мінімального пакета документів. Війна показала, наскільки крихким може бути життя. Юридична захищеність — це не розкіш, а базова потреба.
Вердикт для 2026 року
Одностатеві шлюби в Україні не дозволені і найближчим часом не будуть. Конституційна перешкода залишається непереборною під час воєнного стану. Реєстровані партнерства — реальний і досяжний наступний крок, який уже прописаний у євроінтеграційних зобов’язаннях. Судовий прецедент 2025–2026 років відкрив вузьку стежку для визнання фактичних сімей, але не замінив законодавчого рішення. Пари можуть і повинні захищати себе цивільно-правовими інструментами вже сьогодні.
Ситуація в Україні 2026 року — це класичний приклад розриву між суспільними змінами, судовою практикою і політичною волею. Поки парламент зволікає, люди продовжують будувати життя, захищати країну і чекати на елементарне правове визнання своїх родин. Історія інших європейських держав показує, що реєстровані партнерства майже завжди стають першим, а не останнім кроком. Питання лише в тому, скільки ще років Україні знадобиться, щоб зробити цей крок.
Leave a Reply