Роман Михайлович Труба — український юрист і прокурор, який увійшов в історію як перший керівник Державного бюро розслідувань. Народжений 6 листопада 1974 року у Львові, він пройшов класичний шлях від районного слідчого до голови новоствореного органу, покликаного розслідувати злочини високопосадовців і правоохоронців. Його кар’єра охоплює майже два десятиліття в прокуратурі, короткий період приватної практики та два бурхливі роки на чолі ДБР у 2017–2019 роках.
За час керівництва бюро Труба фактично з нуля побудував структуру, яка відкрила понад 30 тисяч кримінальних проваджень, зокрема щодо колишніх топ-чиновників. Водночас його ім’я пов’язане з політичними скандалами, витоками записів і достроковим звільненням після зміни влади. Станом на 2026 рік він залишається фігурою, чия діяльність продовжує викликати дискусії в юридичній і політичній спільноті України.
Ключові факти про Романа Трубу. Народився 6 листопада 1974 у Львові. Закінчив юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка у 1997 році. Працював у прокуратурі з 1997 по 2015 рік. Перший директор ДБР з 22 листопада 2017 по 27 грудня 2019. За його каденції бюро відкрило понад 30 тисяч проваджень і створило сім територіальних управлінь.
Ранні роки та освіта: формування юриста у Львові
Роман Труба з’явився на світ у Львові в сім’ї, де поважали освіту та дисципліну. Місто в середині 1970-х ще зберігало радянський устрій, але вже відчувало особливий галицький дух. Дитинство та шкільні роки пройшли в атмосфері культурного центру Західної України. За моїм досвідом спостереження за кар’єрами багатьох правоохоронців, саме львівське середовище часто формує особливе ставлення до права як до інструменту, а не лише державної машини.
У 1992 році, коли Україна тільки набувала незалежності, Труба вступив на юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Спеціальність «правознавство» вимагала глибокого занурення в теорію та практику. Він закінчив університет у червні 1997 року, здобувши кваліфікацію юриста. Цей період збігся з формуванням нової української правової системи, коли старі радянські кодекси ще діяли, а нові закони тільки з’являлися.
Навчання дало йому не лише знання, а й перші навички роботи з документами та людьми. Багато хто з випускників того часу йшов у приватну адвокатуру або бізнес, але Труба обрав державну службу. У нашій практиці аналізу кар’єрних траєкторій видно, що саме вибір прокуратури в кінці 1990-х означав готовність до довгої і часто непублічної роботи. Львівська школа юриспруденції славилася ґрунтовністю, і це відчувалося в подальших рішеннях Труби.
Після університету він майже одразу потрапив у систему. У квітні 1997 року почав працювати стажистом і помічником прокурора Франківського району Львова. Це був класичний старт: дрібні справи, протоколи, супроводи. За кілька років він уже став слідчим, а потім старшим слідчим. Такий шлях від найнижчих сходинок до керівних посад типовий для професійних прокурорів того покоління, які виростали всередині системи, а не приходили ззовні.
Цікавий факт. Перші роки роботи Труби в районній прокуратурі припали на час, коли Україна тільки формувала власну слідчу практику. Багато справ тоді ще велися за старими процесуальними нормами, і саме тоді формувався досвід, який пізніше став у пригоді під час створення ДБР з нуля.
Кар’єра в прокуратурі: від району до Генеральної прокуратури
З 1997 по 2015 рік Роман Труба пройшов майже весь кар’єрний шлях у системі прокуратури. Після Франківського району він працював у прокуратурі міста Львова, потім у прокуратурі Львівської області. Посади змінювалися: старший слідчий, слідчий з особливо важливих справ, заступник начальника слідчого відділу. У травні 2011 року він став прокурором Пустомитівського району Львівської області.
Цей етап дав йому досвід як слідчої, так і керівної роботи. У лютому 2014 року, після Революції Гідності, його перевели до Генеральної прокуратури України. Там він обіймав посади першого заступника начальника Головного слідчого управління, начальника управління з розслідування особливо важливих справ. Саме в цей період він займався справами, пов’язаними з колишньою владою.
Один із епізодів, який пізніше викликав дискусії, стосувався подій листопада 2013 — лютого 2014 років. Як прокурор Пустомитівського району Труба вносив відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо перекриття траси Київ — Чоп. Пізніше цю справу закрили через відсутність складу злочину. У 2019 році цей факт використовували для звинувачень у переслідуванні активістів, хоча суди згодом не визнали Трубу підлягаючим люстрації.
У травні 2015 року він залишив прокуратуру і перейшов у приватний сектор — став керівником департаменту юридичної компанії «Сектор права». Цей крок виглядав як пауза перед новим злетом. Багато хто з колишніх прокурорів у той час шукав себе в адвокатурі або консалтингу. Труба провів у приватній практиці понад два роки, поки не з’явилася можливість очолити новий державний орган.
Створення Державного бюро розслідувань і призначення директором
Державне бюро розслідувань створювалося як новий орган, який мав забрати в прокуратури функцію досудового розслідування злочинів, скоєних високопосадовцями, суддями та правоохоронцями. Закон про ДБР ухвалили ще в 2015 році, але реальне формування почалося пізніше. 16 листопада 2017 року конкурсна комісія обрала Романа Трубу директором. 22 листопада президент Петро Порошенко підписав відповідний указ.
На момент призначення в бюро працювало лише 11 людей, а офісу як такого не існувало. Співробітники сиділи в приміщеннях Кабінету Міністрів і Генеральної прокуратури. За рік Труба провів найбільший в історії України конкурс на 674 посади, створив центральний апарат і сім територіальних управлінь. 27 листопада 2018 року ДБР офіційно оголосило про початок роботи і відкрило перші кримінальні провадження.
За рік роботи під його керівництвом відкрили понад 30 тисяч проваджень. Близько половини стосувалися правоохоронців, близько 150 — високопосадовців. Серед них були справи, пов’язані з п’ятим президентом Петром Порошенком, зокрема щодо бронежилетів. Труба системно виступав проти того, щоб керівників підрозділів і оперативних працівників призначала зовнішня комісія. Він вимагав змін до закону про ДБР, щоб посилити самостійність директора.
Улітку 2018 року виникла суперечка з конкурсною комісією щодо 27 переможців на керівні посади. Труба відмовив у призначенні через знищення результатів поліграфу. Після повторного поліграфа призначив 23 з 27. Цей епізод показав його підхід: він намагався контролювати якість кадрів і не допускати формального підходу. У нашій практиці подібні конфлікти між керівником і зовнішніми комісіями часто свідчать про боротьбу за реальний вплив на орган.
Хронологія ключових подій у ДБР за Труби. Листопад 2017 — призначення. Листопад 2018 — офіційний старт роботи. 2018–2019 — створення семи територіальних управлінь і відкриття понад 30 тисяч проваджень. Грудень 2019 — звільнення після ухвалення закону про перезавантаження бюро.
Скандали, «трубні» записи і політичний тиск
Осінь 2019 року стала переломною. У вересні Труба заявив про виявлення апаратури для прослуховування в своєму кабінеті. Він припустив, що обговорення кримінальних проваджень могли прослуховувати. Через кілька тижнів анонімний телеграм-канал «Трубу прорвало» почав публікувати записи, які нібито зробили в кабінеті директора. На них чути розмови про політичні замовлення, зокрема щодо Петра Порошенка та його оточення.
Труба назвав записи фейковими і пов’язав їх із помстою за кримінальні провадження щодо колишнього президента. Адвокати Порошенка звернулися до НАБУ і ГПУ. Генпрокурор Руслан Рябошапка заявив про необхідність перевірки автентичності. Пізніше НАБУ відкрило провадження за фактом можливого зловживання впливом, але у 2021 році закрило його через відсутність складу правопорушення. Суди також відмовили в поновленні справи.
Окремий епізод стосувався близького соратника Труби Ігоря Щербини. Його підозрювали в тому, що він через посередника вимагав 150 тисяч доларів нібито для керівництва ДБР за закриття справи. Труба публічно заявляв, що на слідчих і керівництво неможливо впливати ні за гроші, ні іншими способами. Ця історія додала напруги й підживлювала критику на адресу бюро.
Політичний контекст був очевидним. Після перемоги Володимира Зеленського нова влада прагнула «перезавантажити» ДБР. 3 грудня 2019 року Верховна Рада ухвалила закон, який змінював повноваження керівництва і фактично припиняв повноваження директора та заступників. 27 грудня президент Зеленський підписав указ про звільнення Труби. Тимчасово виконувати обов’язки призначили Ірину Венедіктову.
Звільнення, судовий позов і подальша доля
Після звільнення Труба не змирився. 27 січня 2020 року він подав позов до Верховного Суду з вимогою визнати указ президента незаконним. Він називав рішення політичним. 12 червня 2021 року суд відмовив у задоволенні позову. Це поставило крапку в спробах повернутися на посаду через суд.
Після 2019 року публічна активність Труби зменшилася. Він з’являвся в медіа з коментарями щодо роботи правоохоронної системи, але вже не як чинний посадовець. Деякі джерела згадують його участь в аналітичній роботі та громадських ініціативах. Станом на 2026 рік він не обіймає керівних посад у центральних правоохоронних органах.
Сім’я Труби залишається поза широким публічним обговоренням. Відомо, що він одружений, має трьох дітей — двох доньок (одна від першого шлюбу) і сина. У професійному середовищі його часто згадують як людину, яка вміла працювати в системі і водночас намагалася будувати новий орган за власними правилами.
Досвід створення ДБР під керівництвом Труби показує, наскільки складно будувати незалежний слідчий орган в умовах політичної турбулентності. З одного боку, за два роки вдалося створити структуру, яка почала працювати. З іншого — скандали і політичний тиск підірвали довіру і призвели до швидкого «перезавантаження». У 2026 році ДБР продовжує функціонувати вже в іншій конфігурації, але питання про баланс між незалежністю і підзвітністю залишається актуальним.
Міфи vs Реальність. Міф: Труба повністю контролював усі призначення в ДБР. Реальність: закон передбачав роль зовнішньої конкурсної комісії, і саме через це виникали постійні конфлікти. Міф: усі «трубні» записи доведені судом. Реальність: частина проваджень закрита через відсутність складу правопорушення, а автентичність окремих записів так і не стала предметом остаточного судового рішення.
Значення кар’єри Труби для української правоохоронної системи
Кар’єра Романа Труби — це типовий приклад професійного прокурора, який виріс у системі і спробував очолити новий інститут. Він не був публічним політиком і не прийшов із громадянського суспільства. Його сила полягала в знанні процедур, досвіді розслідування і вмінні будувати вертикаль. Слабкість — у вразливості до політичного тиску і відсутності широкої публічної підтримки.
Створення ДБР мало стати кроком до очищення правоохоронної системи від внутрішніх злочинів. Під керівництвом Труби бюро почало працювати і відкрило тисячі проваджень. Проте швидка зміна влади і закон про перезавантаження показали, наскільки тендітною є незалежність такого органу. Подібні історії повторюються в багатьох постсоветських країнах, де нові інститути створюють на папері, а потім намагаються підпорядкувати політичній кон’юнктурі.
Для молодих юристів приклад Труби цікавий тим, що демонструє і можливості, і ризики державної служби. Шлях від районного слідчого до керівника центрального органу можливий, але він вимагає не лише професіоналізму, а й уміння орієнтуватися в політичних течіях. У 2026 році, коли Україна продовжує реформувати правоохоронну систему в умовах війни, досвід перших років ДБР залишається важливим уроком.
Роман Труба увійшов в історію як людина, яка першою спробувала наповнити змістом ідею незалежного бюро розслідувань. Його каденція була короткою і суперечливою, але саме вона задала тон подальшій роботі органу. Сьогодні, аналізуючи ті два роки, можна побачити і реальні досягнення у створенні інституції, і ціну, яку довелося заплатити за спробу працювати в умовах постійного політичного тиску.
Вердикт. Роман Труба — професійний прокурор старого зразка, який отримав шанс побудувати новий орган. Він виконав частину завдання — створив структуру і запустив роботу. Водночас не зміг захистити бюро від політичних впливів і скандалів. Його історія залишається важливим кейсом для розуміння того, як в Україні народжуються і трансформуються правоохоронні інститути.
Leave a Reply