Людмила Іванівна Марченко — українська політична діячка, народна депутатка Верховної Ради IX скликання, яка увійшла в парламент у 2019 році за списком партії «Слуга народу». Народилася 28 березня 1983 року в Смілі на Черкащині. У березні 2026 року Вищий антикорупційний суд визнав її винною у зловживанні впливом і призначив покарання у вигляді двох років позбавлення волі.
До політики вона працювала фасилітаторкою, бізнес-тренеркою в мережах «Епіцентр К» і «Нова лінія», проводила навчання для внутрішньо переміщених осіб. Після виключення з партії в 2023 році залишилася позафракційною депутаткою до закінчення повноважень.
Справа, за якою її засудили, стосувалася отримання хабарів за сприяння чоловікам призовного віку у виїзді за кордон через систему «Шлях» під час воєнного стану.
Ранні роки, освіта та формування професійних навичок
Людмила Марченко зростала в Смілі — місті з багатою промисловою історією на Черкащині. Школу №7 вона закінчила у 2000 році. Уже тоді виявляла інтерес до економіки та управління, що пізніше визначило вибір вишу. Переїзд до Тернополя став важливим кроком: саме там вона здобула три вищі освіти в Західноукраїнському національному університеті (колишній Тернопільський національний економічний університет). Спеціальності «Підприємництво», «Фінанси та оподаткування» і «Економічна кібернетика» дали їй системне розуміння бізнес-процесів, податкового планування та аналітики.
Під час навчання вона поєднувала теорію з практикою. Однокурсники згадують її як людину, яка швидко брала на себе організаційні ролі в студентських проєктах. Після університету Марченко не пішла класичним бухгалтерським шляхом. Замість цього вона обрала роботу з людьми — розвиток персоналу, тренінги, фасилітацію. Це дозволило їй напрацювати навички публічних виступів і роботи з групами, які згодом стали в пригоді в політиці.
У нашій практиці спостереження за подібними кар’єрними траєкторіями показує: люди з економічною освітою та досвідом корпоративного навчання часто легко адаптуються до парламентської роботи, бо вже вміють структурувати інформацію і вести переговори. Однак такий бекграунд іноді створює ілюзію, що політичні рішення можна «продати» як бізнес-продукт. Саме цей підхід згодом проявився в її роботі з виборцями та колегами.
До 2019 року Марченко вже мала досвід роботи з внутрішньо переміщеними особами. У проєкті ПРООН вона проводила тренінги з підприємницьких навичок для людей з Луганської та Донецької областей. Це був практичний досвід роботи в умовах соціальної напруги, коли потрібно було мотивувати людей, які втратили все, починати бізнес з нуля. Такі кейси формують емпатію, але водночас і розуміння, як працюють державні та міжнародні програми підтримки.
• 28 березня 1983 — дата народження
• Три дипломи з економічних спеціальностей
• 2019 — входження до Верховної Ради під №63 у списку «Слуги народу»
• 11 300 доларів США — сума хабарів за двома епізодами
• 19 березня 2026 — дата вироку ВАКС (2 роки ув’язнення)
Кар’єра до парламенту: від корпоративних тренінгів до власного бізнесу
До обрання народною депутаткою Людмила Марченко працювала провідним фахівцем департаменту навчання та розвитку персоналу в ТОВ «Епіцентр К» і ТОВ «Нова лінія». Це були великі ритейл-мережі, де від якості навчання персоналу залежала швидкість відкриття нових магазинів і рівень сервісу. Вона розробляла програми адаптації новачків, проводила тренінги з продажів і управління командами. Паралельно працювала бізнес-тренеркою в ТОВ «Територія бізнесу».
Окремим епізодом став досвід у медіакорпорації «ВІА», де вона пройшла шлях від рекламного агента до директора з реклами. Це дало розуміння комунікацій і роботи з бюджетами. Пізніше вона відкрила ФОП і мала відношення до ресторану «Бограч» у Тернополі. Такий різнобічний досвід дозволив їй говорити мовою бізнесу, що в 2019 році виглядало привабливо для виборців, які втомилися від професійних політиків.
Практичний нюанс: багато хто з нових облич 2019 року прийшов із корпоративного сектору. Вони вміли ставити цілі й вимірювати результат, але часто недооцінювали політичну відповідальність і ризики публічності. Марченко не була винятком. Її робота з ВПО в рамках ПРООН демонструвала соціальну спрямованість, проте саме цей досвід пізніше контрастував зі справою про «Шлях».
У 2026 році, озираючись назад, видно, що корпоративний бекграунд не завжди рятує від політичних помилок. Люди, які звикли вирішувати питання через особисті зв’язки в бізнесі, іноді переносять той самий підхід у державну сферу. Це одна з типових пасток для депутатів-новачків.
Входження в політику та робота в парламенті
У 2019 році Людмила Марченко потрапила до Верховної Ради за партійним списком «Слуги народу» під номером 63. Це був час, коли партія набирала людей без політичного минулого. Вона стала членкинею Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради, а також очолила підкомітет з питань законодавства про статус народного депутата. Ця позиція давала можливість впливати на правила гри всередині парламенту.
Марченко входила до міжпарламентських груп з Грузією (як співголова) та Азербайджаном. У 2020 році вона зробила публічну заяву щодо готовності України надати військову допомогу Азербайджану під час конфлікту в Нагірному Карабасі. Заяву швидко спростували Дмитро Кулеба та Арсен Аваков. Цей епізод показав, наскільки необережні коментарі депутатів можуть створювати дипломатичні ризики.
Серед важливих голосувань — підтримка містобудівної реформи у 2022 році, яку критики вважали лобістською. У липні 2025 року вона як позафракційна депутатка голосувала за законопроєкт, що обмежував незалежність НАБУ та САП. Такі рішення формували її політичний портрет як людини, яка після виключення з партії продовжувала підтримувати певні ініціативи влади.
За моїм досвідом аналізу парламентської роботи, депутати з економічною освітою часто краще орієнтуються в питаннях регламенту й процедур. Марченко активно працювала в комітеті, але публічна активність у неї була помірною. Більшість згадок у медіа до 2023 року стосувалися саме роботи в комітеті, а не гучних законодавчих ініціатив.
• 28.03.1983 — народження в Смілі
• 2019 — обрання народною депутаткою
• 12.07.2023 — виключення з «Слуги народу»
• 11.07.2023 — підозра від НАБУ і САП
• 19.03.2026 — вирок ВАКС: 2 роки ув’язнення
Скандал 2023 року: система «Шлях» і викинуті долари
У липні 2023 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура оголосили підозру Людмилі Марченко та її помічниці Анастасії Колесник. Їх звинувачували в зловживанні впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК України) за попередньою змовою. Суть справи: за гроші вони обіцяли чоловікам призовного віку забезпечити внесення до системи «Шлях» і дозвіл на виїзд за кордон.
За версією слідства, було два епізоди. У першому йшлося про 6000 доларів, у другому — про 5300. Загальна сума склала 11 300 доларів США. Найбільш резонансним став момент обшуку: на відео зафіксовано, як Марченко намагається позбутися грошей, викидаючи їх через паркан свого будинку в Тернополі. Це відео швидко поширилося в мережі й стало символом справи.
12 липня 2023 року партія «Слуга народу» виключила її зі своїх лав. Рішення ухвалили після оголошення підозри. Марченко залишилася народною депутаткою, але вже як позафракційна. Вона не визнала провини і продовжувала брати участь у засіданнях Ради.
Типова помилка в подібних справах — недооцінка можливостей оперативної зйомки та прослуховування. Багато фігурантів справ про «Шлях» вважали, що особисті домовленості залишаться приватними. На практиці НАБУ фіксувало як переговори, так і передачу грошей. У випадку Марченко саме спроба знищити речові докази стала додатковим аргументом для слідства.
Судовий процес і вирок 2026 року
Справа розглядалась у Вищому антикорупційному суді. 19 березня 2026 року суд визнав Людмилу Марченко та Анастасію Колесник винними. Обох засудили до двох років позбавлення волі. Марченко додатково заборонили обіймати посади в органах державної влади протягом трьох років. Колесник отримала заборону працювати на посадах, пов’язаних із оформленням дозволів на виїзд за кордон, також на три роки.
Під час останнього слова помічниця стверджувала, що діяла самостійно і депутатка нібито не знала про деталі. Суд ці аргументи не прийняв. Вирок став одним із перших, коли народну депутатку засудили саме за схему з «Шляхом» у таких обсягах.
На момент виголошення вироку Марченко залишалася на волі, бо ще не минув 30-денний строк для оскарження. У декларації за 2025 рік, яку вона подала вже після вироку, фігурували зміни в майні: обмін земельних ділянок у Великих Гаях під Тернополем, недобудований будинок вартістю понад 11 млн грн, а також оренда житла для сина у Відні.
Зв’язок із 2026 роком очевидний: справа стала тестом для антикорупційної системи під час війни. Суспільство очікувало, чи зможе ВАКС довести до кінця справу проти чинного на той момент депутата. Вирок показав, що навіть народні обранці не залишаються поза увагою.
Міф: Депутатка лише «допомагала» знайомим через систему «Шлях».
Реальність: Суд встановив отримання грошової винагороди за вплив на рішення уповноважених осіб.
Міф: Справа була політичним замовленням.
Реальність: Є відеофіксація передачі грошей і спроби їх знищити.
Особисте життя, родина та майнові питання
Одружена була з Іваном Олександровичем Марченком, який у 2021–2022 роках обіймав посаду військового комісара Львівської області. У подружжя є син Іван. Процес розлучення розпочався щонайменше з 2022 року. Пізніше у Марченко народилася донька Валерія (2023), батьківство якої колишній чоловік оскаржував у суді. Судові спори щодо аліментів тривали роками.
У деклараціях фігурували квартири, земельні ділянки у Великих Гаях, недобудований будинок. Антикорупційні органи стверджували, що частина майна оформлювалася на родичів. У 2025–2026 роках САП ініціювала процес можливої конфіскації активів на суму понад 8 млн грн. Марченко після розлучення проживала в орендованій квартирі в Києві разом із співмешканцем.
Практичний аспект: публічні особи часто недооцінюють, наскільки детально перевіряються декларації родичів. У випадку Марченко саме родинні зв’язки з колишнім військовим комісаром додавали резонансу справі про «Шлях».
У 2026 році, після вироку, увага до її майнового стану тільки зросла. Декларація за 2025 рік показала зростання доходів попри судовий процес, що викликало додаткові питання в медіа.
Корисно знати: тим, хто цікавиться антикорупційною практикою, роботою системи «Шлях» і політичною відповідальністю депутатів.
Менш релевантно: тим, хто шукає історії успіху без кримінальної складової.
Що залишилося після вироку і контекст 2026 року
Станом на серпень 2026 року Людмила Марченко залишається фігурою, яка ілюструє ризики поєднання політичного статусу з неформальними схемами під час війни. Справа про «Шлях» торкнулася десятків чиновників і депутатів різного рівня. Її випадок відрізняється тим, що фігурантка була чинною народною депутаткою і намагалася фізично знищити докази прямо під час обшуку.
Після вироку суспільство отримало чіткий сигнал: навіть депутатська недоторканність не гарантує безкарності, коли йдеться про доведені факти отримання хабарів. Водночас сам процес показав, наскільки довго тривають справи у ВАКС — від підозри в 2023-му до вироку в 2026-му минуло майже три роки.
У нашій практиці подібні кейси часто стають матеріалом для аналізу ефективності антикорупційних органів. Марченко не була єдиною, хто проходив через подібні звинувачення, але саме її справа отримала найбільший візуальний резонанс завдяки відео з парканом.
Окремо варто відзначити зміни в деклараціях після вироку. Попри призначення покарання, майнові операції тривали, а доходи, задекларовані за 2025 рік, виявилися вищими за попередні періоди. Це додало нових питань щодо контролю за активами засуджених осіб.
Історія Людмили Марченко залишається прикладом того, як швидко може змінитися політична кар’єра, коли особисті рішення перетинаються з кримінальним законодавством у період воєнного стану. Від бізнес-тренінгів і роботи з переселенцями до двох років ув’язнення — такий шлях пройшла колишня народна депутатка IX скликання.
Leave a Reply