Євген Соловій — старший брат відомої співачки Христини Соловій, гітарист і співавтор її пісень, який у 2024 році добровільно став до лав Збройних сил. Він виріс у музичній родині з Дрогобича, закінчив Львівську політехніку, роками стояв на сцені поруч із сестрою, а тепер служить офіцером розвідки 65-ї бригади на Запорізькому напрямку. Його історія — про тиху силу, родинний зв’язок і вибір, який змінює все.
У родині Соловіїв музика завжди була не просто захопленням, а повітрям, яким дихали щодня. Батьки — хорові диригенти — познайомилися ще під час навчання у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Мати, Олександра Стефанівна, викладала хор у Дрогобицькій музичній школі, батько Іван Володимирович працював у сфері культури. Бабуся Ольга Євгенівна Скробало, колишня керівниця ансамблю бандуристів, після народження онука Євгена вийшла на пенсію і повністю віддала себе вихованню дітей. Вона співала їм старовинні галицькі пісні, розповідала казки й легенди, грала на фортепіано. Саме в цій атмосфері формувався Євген — старший за Христину (нар. 17 січня 1993 року в Дрогобичі).
Діти росли нерозлийводою. Христина згодом згадувала, що брат завжди був поруч: і в дитячих іграх, і в перших музичних експериментах. Родина мала чверть лемківського коріння, і ця нитка відчувалася в тому, як бабуся передавала традиції. Батьки не тиснули на дітей щодо музичної кар’єри — Христина закінчила філологічний факультет Львівського університету імені Івана Франка, а Євген обрав Національний університет «Львівська політехніка». Проте музика перемогла. Він опанував гітару, і згодом став невід’ємною частиною команди сестри.
Саме Євген стояв на сцені майже на кожному концерті Христини Соловій, граючи на акустичній гітарі й створюючи той особливий, теплий звук, який так люблять слухачі.
Його внесок у творчість сестри важко переоцінити. Він став співавтором музики до пісень «Шкідлива звичка» і «Про весну» з альбому «Любий друг» (2018). У дискографії з’являються й інші треки, де його ім’я стоїть поруч: «Fortepiano», «До краю», «Осінь». На концертах він не просто акомпанував — між братом і сестрою виникав справжній інструментальний діалог, особливо відчутний у живих виконаннях. Коли Христина виходила на сцену, Євген був тим, хто тримав ритм і додавав глибини. Глядачі бачили їх разом роками, і для багатьох ця пара — сестра й брат на одній сцені — стала символом родинної гармонії в українській музиці.
Але у вересні 2024 року все змінилося. Євген зробив свій вибір — долучився до Сил оборони України. Христина тоді написала, що це буде перший концерт без нього, і хоча серце стискалося, вона пишалася братом. «Він зробив свій вибір — захищати Україну», — сказала співачка. Музикант, який звик стояти під софітами, опинився в іншому світі: камуфляж, розвідка, Запорізький напрямок.
Служба проходила у 65-й бригаді, де Євген став офіцером розвідки. Це робота, яка вимагає холодної голови, точності й готовності до постійного ризику. Христина неодноразово згадувала, що її серце й розум були там, на Запоріжжі, разом із найближчою людиною. У січні 2025 року, у свій день народження, вона опублікувала зворушливі фото з братом і оголосила збір коштів на автомобіль із системою радіоелектронної боротьби для його підрозділу. Люди відгукнулися — підтримка йшла не лише від фанатів, а й від тих, хто розумів ціну такого вибору.
У липні 2025 року настала перша відпустка після майже пів року служби. Євген приїхав до Києва, який для обох уже став другим домом. Христина опублікувала світлини: обійми, спокійні посмішки, звичайні міські вулиці. «Після пів року служби — перша відпустка брата», — написала вона. Ці фото розлетілися мережею. Люди бачили не зірку й військового, а просто брата й сестру, які нарешті знову разом. У таких моментах відчувається, наскільки війна змінює навіть найближчі стосунки: радість від зустрічі змішана з тривогою про наступне повернення на позиції.
Що відомо про повсякденність Євгена на службі? Офіцер розвідки — це очі й вуха підрозділу. Робота передбачає постійну аналітику, роботу з інформацією, перебування на передовій. Запорізький напрямок залишається одним із найгарячіших. Христина ніколи не розкривала деталей операцій — і правильно. Вона говорила лише про гордість і про те, що підтримує брата всім, чим може. У нашій практиці ми стикалися з подібними історіями: коли творчі люди йдуть на фронт, їхні родини стають мостом між сценою й окопом. Євген не афішує свою службу в соцмережах — його Instagram майже порожній. Усе, що ми знаємо, приходить через сестру.
Музична спадщина брата й сестри Соловіїв заслуговує окремої уваги. Ось кілька ключових моментів їхньої співпраці:
- «Шкідлива звичка» — одна з найвідоміших пісень, де музика народилася в співавторстві. Легка, але з глибоким підтекстом мелодія, яку Євген допоміг вибудувати.
- «Про весну» — трек, що дихає свіжістю й надією. Тут гітара брата додає повітряності, якої так бракує багатьом сучасним аранжуванням.
- Живі виступи 2018–2024 років — саме тоді сформувався фірмовий звук команди, де акустична гітара Євгена звучала майже як другий голос.
Після його мобілізації команда Христини продовжила працювати, але концерти вже не ті самі. Співачка сама зізнавалася: кожен вихід на сцену тепер несе відбиток відсутності брата. Проте музика не зупинилася. Навпаки — вона стала ще одним способом підтримки. Гроші з концертів, збори, публікації — усе це йде на допомогу підрозділу.
Таблиця ключових етапів життя Євгена Соловія допомагає побачити шлях чіткіше:
| Період | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| Дитинство (Дрогобич) | Виховання в музичній родині | Бабуся, батьки-диригенти, лемківські традиції |
| Освіта | Львівська політехніка | Технічна освіта + самостійне опанування гітари |
| 2015–2024 | Співпраця з Христиною | Гітара на концертах, співавторство пісень |
| Вересень 2024 | Мобілізація | Добровільний вступ до ЗСУ |
| 2024–2025 | Служба в 65-й бригаді | Офіцер розвідки, Запорізький напрямок |
| Липень 2025 | Перша відпустка | Зустріч із сестрою в Києві |
Дані зібрані на основі публікацій співачки та повідомлень українських медіа (nv.ua, focus.ua).
Сьогодні, у 2026 році, Євген Соловій залишається на службі. Його історія — не про гучні заяви чи героїзацію. Це історія людини, яка вміла створювати красу на сцені, а потім пішла захищати можливість цієї краси існувати. Родина продовжує підтримувати: Христина регулярно згадує брата, збирає кошти, ділиться моментами зустрічей. Батьки, які колись давали дітям музичну освіту, тепер чекають новин з фронту.
Українська культура завжди трималася на таких тихих героях — тих, хто не шукає слави, але робить те, що потрібно. Євген Соловій став одним із них. Його гітара тимчасово замовкла на концертах, але звук, який він створював разом із сестрою, живе в записах і в пам’яті слухачів. А на позиціях він продовжує свою роботу — уже не з гітарою в руках, а з іншим інструментом, від якого залежить життя багатьох.
Ця історія ще не закінчена. Кожна відпустка, кожне фото з Києва, кожен збір коштів — маленькі докази того, що зв’язок між музикою й війною в Україні сьогодні надзвичайно міцний. Євген Соловій довів: можна бути і творцем, і захисником. І саме в цьому поєднанні — сила, яку не зламати.
Leave a Reply