Понад 700 військовослужбовців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України залишаються в російському полоні станом на середину 2026 року. З майже 1400 бійців, які у травні 2022-го вийшли з території комбінату «Азовсталь», додому повернулися трохи більше 500 людей. Росія системно викреслює азовців зі списків на обмін, проводить фабриковані судові процеси і використовує їх як пропагандистський трофей.
Чотири роки неволі для сотень захисників Маріуполя стали не просто статистикою, а щоденною боротьбою родин, командирів і всієї країни за повернення. Кожен новий обмін приносить радість кільком десяткам, але для більшості азовців двері камер досі зачинені.
Травень 2022 року назавжди врізався в пам’ять українців. Після 86 днів героїчної оборони оточеного Маріуполя захисники «Азовсталі» виконали наказ зберегти життя бійців і вийшли з підземних бункерів. Серед них було близько 1400 військовослужбовців бригади «Азов». Вони склали зброю під гарантії безпеки, які Росія одразу порушила.
Перші місяці полону стали пеклом. Полонених розвозили по різних колоніях і СІЗО. Найтрагічнішим епізодом став теракт в Оленівці в ніч проти 29 липня 2022 року. У бараку, куди спеціально зібрали майже 200 азовців, пролунав вибух. Загинуло щонайменше 53 людини, понад 130 отримали поранення. Українські слідчі та міжнародні організації кваліфікували цю подію як навмисну страту.
Актуальні цифри: скільки азовців в полоні у 2026 році
Станом на травень–червень 2026 року відділ стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов» офіційно підтверджує: у російській неволі перебуває більше 700 військовослужбовців бригади. За чотири роки обмінів вдалося повернути трохи більше 500 людей. Цифри трохи коливаються залежно від джерел, але консенсус українських медіа та командирів підрозділу залишається незмінним.
Понад 200 азовців уже отримали вироки російських судів за сфабрикованими справами — від 13 до 23 років колонії суворого режиму. Їх звинувачують у «тероризмі» лише за те, що вони носили шеврон «Азову».
Для порівняння динаміки повернення варто поглянути на таблицю, складену на основі офіційних заяв бригади та публічних звітів про обміни.
| Період | Орієнтовна кількість повернутих азовців | Залишалося в полоні (на кінець періоду) |
|---|---|---|
| 2022 (після виходу з «Азовсталі») | близько 170–180 | понад 1200 |
| 2023 | близько 50 | близько 900–1000 |
| 2024 | понад 160 | близько 700–800 |
| 2025 – перша половина 2026 | близько 100–120 | понад 700 |
Дані таблиці базуються на публічних звітах 1-го корпусу НГУ «Азов» та матеріалах suspilne.media і censor.net. Точна кількість може змінюватися через нові обміни та уточнення статусу зниклих безвісти.
Чому Росія не віддає азовців
Командир 1-го корпусу Денис Прокопенко неодноразово підкреслював: азовці стали для російської пропаганди символом «нацизму». Саме тому їх майже не включають до великих обмінів. Під час масштабного обміну «1000 на 1000» у травні 2026 року серед повернутих захисників Маріуполя азовців було одиниці. У червневих обмінах 2026-го ситуація повторилася — один-два бійці на сотні звільнених.
Росія свідомо створює юридичні перепони. Більшість полонених азовців проходять через так звані «суди» у Ростові-на-Дону. Їх звинувачують у «участі в терористичній організації» лише за приналежність до бригади. Вироки виносять пакетами: іноді по двоє-троє людей за один день. Колишні полонені розповідають, що зізнання вибивали тортурами — електрошоком, побиттям, погрозами вбити родичів.
Умови утримання: що відомо з свідчень
Звільнені азовці описують систему, яка системно ламає людину. Переповнені камери, відсутність нормальної їжі, майже повна відсутність медичної допомоги. Багато хто повернувся з важкими захворюваннями — туберкульозом, проблемами з серцем, наслідками переломів, які не лікували місяцями.
Правозахисники фіксують сотні форм тортур. Український омбудсмен Дмитро Лубінець у 2026 році публічно заявив, що Росія застосовує 695 різних видів катувань проти українських полонених. Для азовців режим часто жорсткіший: їх тримають окремо, обмежують листування, забороняють дзвінки родичам роками.
- Фізичні тортури — побиття, електрошок, утримання в незручних позах годинами.
- Психологічний тиск — інсценування розстрілів, примус співати гімн Росії, погрози родинам.
- Медична блокада — відмова в лікуванні навіть при загрозі життю.
- Ізоляція — багато хто роками не отримує листів і не знає, чи живі близькі.
Ці свідчення підтверджують як колишні полонені, так і міжнародні організації, які збирають свідчення після кожного обміну.
Боротьба за повернення: що роблять родини та держава
Асоціація родин захисників «Азовсталі» проводить постійні акції під гаслом Free Azov. Люди стоять з портретами бійців біля адміністративних будівель, на мостах, уздовж трас. Кожна така акція — нагадування, що за цифрами стоять конкретні імена: батьки, чоловіки, сини, доньки.
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими працює над списками щодня. Дипломатичні канали, посередники з ОАЕ, Туреччини, Ватикану — усі залучені. Проте прогрес повільний саме щодо азовців. Командир корпусу відкрито каже: за нинішнього підходу процес може розтягнутися на десятиліття.
Кожен день у полоні — це втрачене здоров’я. Деякі бійці вже не витримують і помирають від хвороб чи наслідків тортур. Тому кожен обмін, навіть якщо в ньому лише один азовець, сприймається як маленька перемога.
Що можна зробити прямо зараз
Інформаційна підтримка залишається одним із найпотужніших інструментів. Коли історії конкретних полонених звучать у медіа, коли іноземні журналісти пишуть про фабриковані суди, тиск на Росію зростає. Родини просять не забувати імена, публікувати фото, підтримувати акції.
Юридичний фронт також важливий. Фіксація кожного порушення Женевських конвенцій створює підґрунтя для майбутніх трибуналів. Багато хто з азовців уже став свідком у справах про воєнні злочини.
Бригада «Азов» продовжує воювати. Нові підрозділи корпусу ведуть бої, беруть полонених, і це дає додаткові аргументи для обмінів. Командири відкрито кажуть: чим більше російських військових потрапляє в український полон, тим більше шансів повернути своїх.
Чотири роки минуло з моменту, коли захисники «Азовсталі» вийшли з-під землі. Для понад семисот з них війна досі триває в камерах і колоніях. Їхні імена відомі, їхні родини чекають, їхні побратими воюють. І поки хоч один азовець залишається в неволі, робота з повернення не зупиняється.
Leave a Reply