Станом на 2026 рік в Україні офіційно існує 136 районів. Ця цифра закріпилася після масштабної адміністративно-територіальної реформи 2020 року, коли замість майже п’ятисот дрібних одиниць з’явилися укрупнені райони.
Реформа торкнулася всіх 24 областей і Автономної Республіки Крим. Деякі з нових районів повністю або частково перебувають під тимчасовою окупацією, проте їхній юридичний статус у складі України залишається незмінним.
Райони сьогодні виконують роль проміжної ланки між областю та територіальними громадами, координуючи окремі державні функції, але вже не володіють колишніми широкими повноваженнями.
Карта України після 2020 року стала зовсім іншою. Там, де раніше налічувалося майже п’ять сотень районів, зараз працює лише 136. Ця зміна не просто зменшила кількість адміністративних одиниць — вона повністю перекроїла логіку управління територіями. Коли ще десять років тому в одній області могло бути по 20–27 районів, сьогодні їхня кількість рідко перевищує сім-вісім. Укрупнення зробило райони потужнішими, але водночас змусило людей звикати до нових меж і нових центрів.
Реформа 2020 року стала логічним продовженням процесу децентралізації, який стартував у 2014–2015 роках. Тоді основний акцент робили на створенні спроможних територіальних громад. Коли громади набрали ваги, старі райони почали виглядати застарілими й неефективними. Багато з них мали менше десяти тисяч жителів, а деякі — навіть менше п’яти. Утримувати повноцінний апарат влади в таких умовах було надто затратно і малоефективно.
Як і чому з’явилися 136 районів
17 липня 2020 року Верховна Рада ухвалила постанову про утворення та ліквідацію районів. Документ скасував усі 490 старих районів і одночасно створив 136 нових. До цього процесу додали ще й колишні міста обласного значення — їх просто включили до складу нових районів. Так зникла давня радянська практика, коли великі міста існували окремо від навколишніх територій.
Головна ідея полягала в тому, щоб кожен район мав достатньо населення і ресурсів для виконання державних функцій. Орієнтиром слугували європейські стандарти — близько 150 тисяч жителів. На практиці вийшло по-різному: є райони з населенням понад мільйон (наприклад, Харківський), а є гірські, де проживає трохи більше 30 тисяч людей. Але в середньому нові райони стали значно більшими й життєздатнішими.
Саме 136 районів — це та кількість, яка сьогодні офіційно закріплена в українському законодавстві і не змінювалася з 2020 року.
Процес реорганізації зайняв кілька місяців. До кінця 2020 року нові районні державні адміністрації почали працювати, а в жовтні того ж року в більшості районів пройшли місцеві вибори. На тимчасово окупованих територіях вибори, звісно, не проводили — там українська влада поки що не може повноцінно функціонувати.
Скільки районів у кожній області
Розподіл районів по регіонах виявився досить нерівномірним. Це залежить і від площі області, і від щільності населення, і від історичних особливостей. Ось як виглядає картина станом на 2026 рік:
| Область / АР | Кількість районів | Примітка |
|---|---|---|
| Автономна Республіка Крим | 10 | Тимчасово окупована |
| Вінницька | 6 | |
| Волинська | 4 | |
| Дніпропетровська | 7 | |
| Донецька | 8 | Частково окупована |
| Житомирська | 4 | |
| Закарпатська | 6 | |
| Запорізька | 5 | Частково окупована |
| Івано-Франківська | 6 | |
| Київська | 7 | |
| Кіровоградська | 4 | |
| Луганська | 8 | Майже повністю окупована |
| Львівська | 7 | |
| Миколаївська | 4 | |
| Одеська | 7 | |
| Полтавська | 4 | |
| Рівненська | 4 | |
| Сумська | 5 | |
| Тернопільська | 3 | |
| Харківська | 7 | |
| Херсонська | 5 | Частково окупована |
| Хмельницька | 3 | |
| Черкаська | 4 | |
| Чернівецька | 3 | |
| Чернігівська | 5 | |
| Разом | 136 |
Дані зібрано на основі офіційних документів Верховної Ради та матеріалів порталу decentralization.ua. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус і до складу жодного району не входять.
Найменше районів мають Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області — по три. Найбільше — Донецька і Луганська (по вісім), а також Дніпропетровська, Київська, Львівська, Одеська та Харківська (по сім). Такий розподіл відображає як розмір території, так і економічну вагу регіону.
Що змінилось у житті звичайних людей
Для багатьох українців зміна районів відчулася досить швидко. Раніше люди звикли звертатися до «своєї» райдержадміністрації за довідками, соціальними виплатами чи дозволами. Після реформи частина цих функцій перейшла до громад, а частина — до нових, значно більших районних органів. У деяких випадках довелося звикати до нових адміністративних центрів, які інколи розташовані за 50–70 кілометрів від попередніх.
Особливо помітно це стало в сільській місцевості. Колишні маленькі райони часто мали тісні зв’язки з місцевими громадами. Тепер жителі кількох колишніх районів опинилися в одній великій одиниці. З одного боку, це дало можливість концентрувати ресурси. З іншого — іноді ускладнило доступ до влади для тих, хто живе на периферії.
У нашій практиці спілкування з місцевими жителями різних областей ми неодноразово чули про такі нюанси. Люди з віддалених сіл скаржилися, що тепер довше добиратися до центру району. Водночас представники громад відзначали, що укрупнення дозволило краще координувати роботу з областю і отримувати більше підтримки.
Райони і територіальні громади: хто за що відповідає
Після реформи райони втратили багато колишніх повноважень. Більшість питань місцевого значення — освіта, медицина первинної ланки, благоустрій, місцеві дороги — перейшли до територіальних громад. Районні ради та адміністрації зараз переважно займаються координацією, управлінням окремими державними установами та виконанням делегованих повноважень.
В Україні налічується 1469 територіальних громад. У середньому на один район припадає 10–12 громад. Це створює багаторівневу систему, де громада вирішує повсякденні питання, район — середнього рівня, а область — стратегічні.
Саме завдяки такому поділу децентралізація змогла закріпитися: громади отримали реальні гроші і реальну відповідальність, а райони перестали бути зайвою бюрократичною ланкою.
Водночас війна внесла свої корективи. На прифронтових і деокупованих територіях районні адміністрації часто беруть на себе додаткові функції — організацію гуманітарної допомоги, координацію відновлення, роботу з внутрішньо переміщеними особами. У таких умовах межі між рівнями влади іноді розмиваються, і все залежить від конкретної ситуації.
Окупація і її вплив на кількість районів
Юридично всі 136 районів залишаються українськими. Фактично ж частина з них повністю або частково перебуває під контролем російських військ. Це стосується всіх десяти районів Автономної Республіки Крим, більшості районів Луганської області, значної частини Донецької, а також окремих територій Запорізької та Херсонської областей.
Після деокупації планується привести адміністративний поділ Криму у відповідність до постанови 2020 року — тобто залишити десять районів замість тих, що існували до 2014-го. Наразі окупаційна влада використовує свою систему, але для України вона не має жодного значення.
Ця ситуація створює цікавий парадокс: на папері район існує, має офіційний центр і перелік громад, але реальна українська влада там не працює. Після звільнення території доведеться не лише відновлювати інфраструктуру, а й заново запускати адміністративні механізми.
Порівняння «до» і «після»: що дала реформа
До 2020 року в Україні було 490 районів. Деякі з них мали площу менше тисячі квадратних кілометрів і населення, яке ледь сягало п’яти-шести тисяч осіб. Утримувати в таких умовах повноцінний апарат влади, лікарні, школи та інші установи було майже неможливо без постійної підтримки з області чи Києва.
Нові райони в середньому мають площу близько 4,5 тисячі квадратних кілометрів. Найбільший — Коростенський у Житомирській області — перевищує 11 тисяч квадратних кілометрів. Найменший — Косівський на Івано-Франківщині — трохи більше 850 квадратних кілометрів. Різниця величезна, але навіть найменші нові райони значно потужніші за більшість старих.
За моїм досвідом аналізу місцевого самоврядування, саме ця нерівномірність залишається одним із головних викликів. Гірські райони Карпат і Полісся за визначенням не можуть мати таке ж населення, як степові чи промислові. Тому універсальних стандартів тут немає і бути не може.
Що варто знати про сучасні райони
У 131 районі адміністративним центром є місто. Лише в п’яти — селище міського типу (або просто селище, після скасування статусу смт у 2023 році). Це Верховинський, Голованівський, Дністровський, Щастинський і Курманський райони.
Більшість районів названі за своїми центрами. Винятки — Перекопський, Щастинський і Дністровський. Така система допомагає людям швидше орієнтуватися на карті.
Райони не є «вічними». Теоретично Верховна Рада може змінити їхню кількість або межі. На практиці ж після 2020 року жодних серйозних змін не відбулося. Навіть війна не змусила переглянути загальну кількість — лише уточнювати межі громад на деокупованих територіях.
Для звичайної людини знання про те, скільки районів в Україні і як вони влаштовані, стає все більш практичним. Це потрібно і при оформленні документів, і при отриманні соціальних послуг, і навіть при простому розумінні новин. Коли чуєш, що «у такому-то районі відновлюють школу» або «у районі створили військову адміністрацію», вже розумієш, про який масштаб території йдеться.
У 2026 році 136 районів залишаються тією рамкою, у якій живе і працює більшість українців. Ця рамка не ідеальна. Вона має свої слабкі місця — особливо на прифронтових територіях і в гірських регіонах. Але вона вже стала звичною. І саме на ній будується подальше відновлення країни.
Leave a Reply