Налаштування DPI — це параметр щільності «крапок на дюйм», який керує тим, наскільки дрібно пристрій зчитує або відтворює зображення на одиницю довжини. Для миші це чутливість сенсора: скільки умовних відліків він надсилає, коли ви зрушуєте корпус на 2,54 см. Для принтера — скільки крапель чорнила чи зернин тонера лягає в той самий дюйм паперу. Для екрана люди часто кажуть «DPI», хоча коректніше говорити про PPI, тобто пікселі на дюйм матриці.
Практичний сенс цього налаштування простий і жорсткий. Якщо значення занизьке, курсор повзе, а фото на папері виглядає розмитим. Якщо зависоке — рука втрачає контроль, дрібні рухи перетворюються на ривки, а файл для друку роздувається без видимої вигоди. Правильне налаштування DPI — це не «чим більше, тим крутіше», а узгодження руки, екрана, завдання і заліза.
У 2026 році цей параметр знову вийшов із тіні маркетингових наклейок. Сенсори ігрових мишей обіцяють 26 000–50 000 DPI, 4K-монітори стали побутовою нормою, а домашні принтери спокійно друкують 1200 DPI. Від цього хаосу рятує одне: розуміти, що саме ви крутите і навіщо.
Ключові цифри, які варто тримати в голові. Один дюйм — це 2,54 см. На 800 DPI курсор проходить 800 пікселів за цей дюйм. У 2026 році близько 54% верифікованих про-гравців у шутерах сидять на 800 DPI, ще 27% — на 400, 16% — на 1600. Для фотодруку галузевий стандарт лишається 300 DPI на кінцевий розмір відбитка. Маркетинговий «стеля» сенсора в 30 000 DPI майже ніхто не вмикає на постійній основі.
Від друкарської крапки до кнопки на миші: звідки взялося DPI
Абревіатура DPI розшифровується як dots per inch — крапки на дюйм. Термін народився не в кіберспорті, а в поліграфії. Друкарська машина збирає зображення з крихітних цяток фарби. Що густіше ці цятки сидять, то рівніша градація сірого, то чіткіший контур літери, то спокійніше око сприймає фото з відстані читання. Коли персональні комп’ютери навчилися керувати принтерами, той самий ярлик переїхав у драйвери, потім у Photoshop, а звідти — у специфікації маніпуляторів.
Для миші формулювання трохи зрадницьке. Оптичний сенсор не ставить «крапки» на екран. Він фотографує поверхню килимка сотні чи тисячі разів на секунду, порівнює кадри і рахує зсув. Коректніша назва цього зсуву — CPI, counts per inch, відліки на дюйм. Виробники лишили звичне DPI, бо так простіше продавати. У нашій практиці клієнти досі плутають ці слова, і це нормально: на коробці майже завжди написано DPI, у прошивці сенсора всередині — counts.
Історичний приклад добре показує масштаб. Ранні кулькові миші 1980-х мали фактичну роздільність близько 200–400 CPI: щоб перетнути екран VGA, доводилося вести долоню майже на півкилимка. Оптика кінця 1990-х підняла планку до 400–800. Ігрові моделі 2010-х уже хизувалися 3500–8200. У 2026-му топовий PixArt PAW3950 або Razer Focus Pro спокійно декларують 30 000 і навіть 50 000. Фізика руки при цьому не змінилася: зап’ястя все ще має той самий хід, а м’язова пам’ять все ще ненавидить випадкові стрибки курсора.
Чому це важливо саме зараз? Бо «велике число на коробці» перестало бути індикатором якості. За моїм досвідом, різницю між 800 і 25 600 DPI користувач відчуває не як «точність», а як швидкість, з якою курсор тікає з-під пальця. Якість сенсора ховається в іншому: стабільність на високій швидкості (IPS), відсутність прискорення, чистота відліків на рідному кроці 400/800/1600. Налаштування DPI — це важіль масштабу, а не кнопка «зробити мишу дорожчою».
Типова помилка початківця виглядає так. Людина купує нову мишу, відкриває софт, бачить повзунок до 30 000 і ставить «десь посередині, щоб не пропало». Курсор літає екраном від легкого поруху нігтя. Через тиждень з’являються скарги на «нервову мишу» і біль у передпліччі. Важіль повернули не туди, а звинуватили залізо.
Як сенсор миші рахує DPI і чому максимум на коробці майже нікому не потрібен
Сучасна оптична миша — це мікрокамера з підсвіткою. Світлодіод або інфрачервоний лазер освітлює текстуру столу. Матриця знімає картинку. Процесор порівнює два сусідні кадри, знаходить зсув у пікселях сенсора і перетворює його на відліки. DPI каже системі: «за кожен дюйм фізичного руху віддай N відліків». Операційна система або гра потім малює курсор із урахуванням цих відліків, внутрішньої чутливості й масштабу екрана.
Конкретна арифметика рятує від магії. На Full HD (1920×1080) миша з 800 DPI перетинає ширину екрана приблизно за 2,4 дюйма — трохи більше 6 см. Та сама миша на 4K (3840×2160) вимагає вже 4,8 дюйма, тобто понад 12 см. Саме тому власники 32-дюймового 4K часто піднімають DPI до 1600–3200: не тому, що «так крутіше», а щоб не розмахувати рукою, наче косять траву. На ультраширокому 3440×1440 логіка та сама — горизонталі більше, отже базове значення варто підкрутити.
Другий приклад — офісний Excel на ноутбуці 14 дюймів із панеллю 1920×1200. Тут 1600–2400 DPI робить навігацію по комірках легкою, бо робоча поверхня маленька, а килимок часто замінює кришка столу біля тачпада. Третій кейс — ретуш шкіри у Photoshop на 27-дюймовому 1440p. Дизайнер свідомо тримає 800 DPI: йому потрібен короткий, контрольований штрих пензлем, а не переліт через усю фотографію від тремору пальця.
Підводний камінь 2026 року — інтерполяція. Дешевий сенсор має «рідну» роздільність, скажімо 800 або 1200, а всі інші значення програмно домальовує. На папері це 6400 DPI, на килимку — мікросмикання й розсинхрон на швидких ривках. Дорогі сенсори тримають чистий сигнал у широкому діапазоні, тож 1600 DPI там не «фейк». Але навіть вони не створені для щоденної роботи на 26 000: таке число — запас міцності й маркетинговий щит, а не робоча точка.
Емоційний акцент тут простий, як удар по клавіші. Рука хоче передбачуваності. Мозок запам’ятовує дугу «від лівого краю до голови персонажа» як відстань у сантиметрах, а не як абстрактне число. Коли ви стрибаєте з 800 на 5000 «бо в стрімерів так», ця дуга ламається. Після двох вечорів гра виглядає чужою, а робота в браузері — смиканою. DPI має служити м’язовій пам’яті, а не навпаки.
DPI, CPI, PPI і повзунок Windows: чотири різні речі з однаковим прізвищем
Плутанина навколо «налаштування DPI» тримається на тому, що чотири різні шкали називають майже однаково. DPI миші — апаратна чутливість сенсора. CPI — та сама величина чесною мовою інженерів. PPI — щільність пікселів екрана або цифрового файлу. Швидкість вказівника Windows — програмний множник, який не змінює сенсор, а розтягує вже отримані відліки. Додайте сюди внутрішню чутливість гри, і вийде п’ятий важіль, який люди теж звуть «DPI».
Windows 11 у 2026-му досі не дає обрати «800 DPI» у системних параметрах. Шлях такий: Параметри → Bluetooth і пристрої → Миша → швидкість вказівника на шкалі 1–20. Окремо живе класичне вікно «Властивості миші» з повзунком «Оберіть швидкість руху вказівника» і галочкою Підвищена точність установки вказівника (Enhance Pointer Precision). Ця галочка вмикає прискорення: повільний рух їде тихо, різкий — стрибає далі, ніж ви очікували. Для ігор і точної графіки її варто вимкнути. Інакше м’язова пам’ять ніколи не зійдеться з картинкою.
Розгляньмо трьох людей в одній кімнаті. Перший грає в CS2: миша 800 DPI, прискорення Windows вимкнене, чутливість у грі 1,0. Другий верстає макет у Figma на 4K і підняв системний повзунок на 18/20, лишивши мишу на заводських 1600. Третій друкує весільний альбом і в діалозі Photoshop ставить 300 DPI, хоча файл має лише 1200 пікселів по довгій стороні. Усі троє «налаштовують DPI», але роблять абсолютно різні операції. Лише перший змінює апаратний сенсор. Другий крутить ОС. Третій задає метадані друку, які не додають пікселів у файл.
| Що саме | Де живе | На що впливає | Типове робоче значення |
|---|---|---|---|
| DPI / CPI миші | Сенсор і софт виробника | Скільки відліків дає 1 дюйм руху | 400–1600 для більшості задач |
| Швидкість вказівника | Windows / macOS | Програмне розтягування вже отриманих відліків | Середина шкали, без прискорення |
| PPI екрана | Матриця монітора | Наскільки щільна картинка, як поводиться масштаб 125–200% | 90–220 PPI залежно від діагоналі |
| DPI друку | Принтер і файл | Густота крапель фарби на папері | 300 для фото, 600–1200 для ліній і тексту |
Таблиця рятує від головної пастки: люди лікують «повільний курсор на 4K» системним повзунком, лишаючи мишу на 400 DPI. Курсор ніби прискорюється, але траєкторія стає липкою, бо Windows починає інтерполювати. Правильніше підняти апаратний DPI до 1600 і повернути системну шкалу на середину. Тоді і браузер, і гра, і Excel говорять однією мовою.
Ще один нюанс 2026 року — масштабування інтерфейсу. На 27-дюймовому 4K Windows часто стоїть 150%. Іконки більші, текст читається, але курсор візуально «товстіший», а зона кліку інша. Це не DPI миші. Якщо після зміни масштабу приціл у грі поїхав, спочатку перевірте повноекранний режим і чутливість рушія, а вже потім сенсор.
Як змінити налаштування DPI на практиці: кнопка, софт, гра, система
Шлях залежить від класу миші. Офісна без ПЗ вміє лише те, що дозволяє Windows: швидкість вказівника. Бюджетна ігрова має фізичну кнопку DPI — зазвичай за коліщатком — і кілька ступенів на кшталт 800 / 1600 / 2400 / 3200. Середній і топ-сегмент відкриває фірмовий софт, де крок буває 50 DPI, а профілі прив’язуються до ігор. На macOS логіка та сама, лише системний повзунок ховається в «Миша» або «Трекпад», і прискорення там теж окремий важіль.
Кейс перший. Студент на Logitech G102 ставить 800 для навчання і 1600 для перегляду серіалів у вікні. Перемикання — одне натискання, індикатор змінює колір. Кейс другий. Дизайнерка на Razer DeathAdder відкриває Synapse, створює профіль «Photoshop 600», «Figma 1400», «браузер 1800» і вішає їх на одну кнопку. Кейс третій. Батько сімейства з безіменною мишею з маркетплейсу взагалі не має кнопки: йому лишається системна шкала і звичка не ставити повзунок у край, бо тоді курсор злітає з іконки «Пуск» раніше, ніж око встигає.
Практичний алгоритм, який ми відточуємо з користувачами, виглядає так. Вимкніть Enhance Pointer Precision. Поставте системну швидкість на 10 із 20. Оберіть на миші 800 DPI як стартову точку на Full HD або 1440p, 1600 — на 4K. Попрацюйте день у звичних вікнах. Якщо курсор не доїжджає до краю без відриву кисті — підніміть на 200–400. Якщо проскакує посилання й кнопки — опустіть. У грі не чіпайте DPI щодня: зафіксуйте його і крутіть лише внутрішню чутливість.
Чек-лист швидкого налаштування.
- Вимкнути прискорення вказівника в системі.
- Системна швидкість — середина шкали, не максимум.
- Апаратний DPI: 800 як база, 1600 для 4K або кількох моніторів.
- Для шутера зафіксувати DPI і підкручувати тільки sens у грі.
- Для ретуші тримати окремий нижчий профіль.
- Не ставити «максимум сенсора» навіть «на всяк випадок».
- Перевірити килимок: глянцеве скло і чорний лак столу змушують сенсор шуміти.
Цей список навмисно короткий. Він не замінює звичку руки, але відсікає 80% випадків, коли «миша зламалася» після оновлення Windows або зміни монітора.
Підводні камені з’їдають години. Деякі миші скидають профіль після сну USB. Бездротові моделі в режимі Bluetooth інколи ріжуть частоту опитування, і курсор здається «важчим» при тому ж DPI — це не чутливість, це затримка пакетів. Софт виробника після оновлення вміє перезаписати рівні кнопки. Якщо курсор раптом став іншим без вашої волі, першим підозрюваним має бути профіль, а не «вірус у Windows».
У 2026-му з’явився ще один шар: хмарні профілі Logitech, Razer, SteelSeries підтягують DPI на робочий ноутбук так само, як на домашній ПК. Зручно, доки офісний монітор 1080p, а вдома 4K. Тоді той самий 800 DPI в офісі ідеальний, а вдома — лінивий. Рішення — два профілі з прив’язкою до машини, а не один «священний» пресет на все життя.
DPI у друці: скільки крапок потрібно фото, візитці і кресленню
У поліграфії DPI — це вже не метафора, а фізика фарби. Струменевий принтер стріляє мікрокраплями, лазерний кладе тонер. Що більше крапок в дюймі, то дрібніший растр і то менш помітне зерно. Але око має межу. З відстані читання книги різниця між 300 і 600 DPI на звичайній фотографії часто менша, ніж різниця між хорошим і поганим папером. Саме тому 300 DPI на кінцевий розмір відбитка лишається галузевим орієнтиром для фото й повноколірної верстки.
Порахуємо на пальцях. Знімок 4×6 дюймів (приблизно 10×15 см) при 300 DPI вимагає щонайменше 1200×1800 пікселів. Формат 5×7 — 1500×2100. Вісім на десять дюймів — 2400×3000. Аркуш A4 при 300 DPI — близько 2480×3508. Якщо Instagram-кадр 1080×1350 розтягнути на A4, математика не пробачить: вийде приблизно 90–110 PPI, і зблизька буде каша. Друкарня не «додасть різкості кнопкою DPI». Вона лише розставить наявні пікселі густіше чи рідше.
Інший сюжет — візитка з дрібним шрифтом 6 pt і тонким логотипом. Тут 300 DPI фотошару мало для векторного контуру, який растеризували надто грубо. Лінійну графіку, креслення, QR-код і мікротекст спокійно готують у 600, а інколи в 1200 DPI. Домашні струменевики HP і Canon у паспорті пишуть 1200, 2400 чи навіть 4800 DPI. Це максимальна адресація головок, а не привід експортувати кожну листівку в гігапіксель. Файл росте, RIP друкарні довше думає, виграш на фото часто нульовий.
Типова помилка 2026 року — плутати PPI файлу з DPI принтера. Людина відкриває «Розмір зображення», бачить 72 DPI (старий екранний ярлик) і панікує. 72 нічого не каже про якість, якщо пікселів вистачає. Файл 6000×4000 можна надрукувати 20 дюймів по довгій стороні при 300 DPI. Той самий файл із тегом 300 DPI, але розміром 800×600, лишається маленьким. Міняйте пікселі, не ярлик у метаданих.
За моїм досвідом, домашній друк дитячих фото з телефону найчастіше впирається не в «мало DPI», а в кроп. Телефон дає 12 мегапікселів, цього вистачає на 20×30 см. Потім кадр обрізають до обличчя, лишається 2000 пікселів, і на великий постер уже тісно. Перед замовленням полотна перевірте формулу: пікселі поділити на 300 — отримаєте дюйми «безпечного» розміру. Для банера, на який дивляться з трьох метрів, спокійно спускайтесь до 100–150 DPI: око все одно не розбере растр.
Екран, 4K і масштабування: коли DPI миші б’ється об пікселі монітора
Монітор не має «налаштування DPI» в тому сенсі, в якому його має миша. У нього є фіксована кількість пікселів і фізична діагональ, з яких складається PPI. 24 дюйми Full HD дають близько 92 PPI: піксель великий, курсор помітний, 800 DPI миші відчувається жваво. 27 дюймів 4K — уже близько 163 PPI: той самий курсор візуально дрібніший, шлях у пікселях удвічі довший по кожній осі. Windows пропонує масштаб 125, 150 чи 200%, щоб іконки не стали намистинками.
Приклад з офісу. Бухгалтер пересідає зі старого 22-дюймового 1080p на новий 32-дюймовий 4K «для очей». Масштаб ставить 150%, а мишу не чіпає. Курсор ніби повільний, бо фізично треба пройти більше пікселів, а масштаб збільшує лише інтерфейс, не швидкість сенсора. Рішення — DPI 1600–2400 або два монітори з окремим профілем. Інший приклад: ноутбук 13 дюймів Retina з ~220 PPI і зовнішній Full HD. На матриці ноутбука 1200 DPI здається нормальним, на зовнішньому — занадто різким. Тут рятує профіль «док-станція».
Третій сюжет — ігровий 27″ 1440p на 240 Гц, найпопулярніший формат кіберспортивних клубів у 2026-му. PPI близько 109, картинка щільніша за Full HD, але не «ретинова». Більшість гравців лишаються на 800 DPI і компенсують різницю кількома відсотками внутрішньої чутливості. Піднімати сенсор до 3200 «бо QHD» немає сенсу, якщо килимок великий, а стиль прицілювання — від ліктя.
Пастка масштабування підступна. Деякі старі ігри ігнорують DPI-aware режим Windows, і курсор у меню повзе інакше, ніж у бою. Інші захоплюють лише частину 4K-кадру. Перед тим як звинувачувати мишу, перевірте повний екран без рамок, вимкніть накладення віджета, подивіться, чи не стоїть у панелі NVIDIA/AMD окремий масштаб. DPI сенсора має бути останнім, що ви змінюєте, коли «курсор дивний тільки в одній програмі».
Експертна нота на 2026 рік: ноутбуки з OLED 2,8K і 3,2K змушують Windows жити на 175–200%. Тачпад у цей момент часто здається швидшим за мишу, бо жести масштабуються інакше. Якщо після під’єднання миші все «липне», не женіть DPI до 5000. Спочатку вирівняйте системну швидкість і вимкніть прискорення. Рука скаже правду за десять хвилин пошти, а не за три кліки в бенчмарку сенсора.
Ігри, eDPI і кілька профілів: як не зруйнувати м’язову пам’ять
У шутерах важливий не сирий DPI, а eDPI — effective DPI, добуток апаратного DPI на чутливість у грі. Формула проста: eDPI = DPI × sens. Гравець на 800 DPI з чутливістю 0,5 має той самий eDPI 400, що й колега на 400 DPI з sens 1,0. Кут повороту камери на сантиметр килимка збігається. Відрізняється лише те, як сенсор нарізає цей шлях на відліки і як рушій гри згладжує їх.
Картина про-сцени 2026 року досить промовиста. За вибірками верифікованих пресетів близько 54% гравців у популярних FPS сидять на 800 DPI, 27% — на 400, 16% — на 1600. Для CS2 типовий кластер eDPI — приблизно 720–1000. Для Valorant — значно нижчий, близько 180–280, бо рушій рахує yaw інакше. Тому порівнювати «мій sens 2,0» між двома іграми без перерахунку в см/360 — марна справа. Сантиметри на повний оберт камери — єдина чесна валюта між титулами.
Живі історії різні. Хтось тримає 400 DPI з 1999 року, бо так стояло на першій Microsoft Intellimouse, і рука пам’ятає дугу досі. Інший, як частина гравців Valorant, обирає 1600 DPI і дуже низький sens, щоб сенсор віддавав густіший потік відліків на високій частоті опитування. Третій у MOBA ставить 1600–2400, бо карта велика, а кліки по інтерфейсу важливіші за тремор у один піксель. Усі три підходи робочі. Ламається лише той, хто міняє DPI щовечора «для експерименту» і дивується, чому стрейф-прицілювання розсипалося.
Міфи проти реальності.
Міф: «Чим вищий DPI, тим точніша миша». Реальність: точність — це стабільність сенсора й відсутність прискорення, а не п’ятизначне число.
Міф: «Профі сидять на 400, отже 1600 — для новачків». Реальність: 800 уже домінує, 1600 — свідома стратегія під низький sens, не ознака слабкості.
Міф: «Windows-повзунок = DPI». Реальність: це множник поверх сенсора, який псує лінійність.
Міф: «Для 4K треба 12 000». Реальність: зазвичай вистачає 1600–3200 при великому килимку.
Практичний нюанс, який ігнорують навіть досвідчені. Частота опитування (polling rate) — 125, 500, 1000, у 2026-му вже 4000 і 8000 Гц — це не DPI. Це те, як часто миша стукається в порт. На 8000 Гц відліки приходять частіше, приціл здається «клейкішим», особливо на 1600 DPI. Але процесор і гра мають це переварити; на слабкому ноутбуці 8000 Гц інколи дає мікрофризи, і тоді 1000 Гц чесніший. Не лікуйте затримку підйомом DPI.
Порада, яку ми даємо всім, хто стрибає між роботою і рейтингом: два апаратні ступені, не дванадцять. Перший — «точний», 400 або 800. Другий — «швидкий робочий стіл», 1600 або 2400. Кнопка DPI має клацати між ними за півсекунди. Якщо профілів сім, ви все одно не пам’ятаєте, який зараз активний, і в відповідальний момент рука бреше.
Що змінилось у 2026-му. Сенсори з паспортними 30–50 тисячами DPI стали масовими, але робочі пресети про-сцени майже не зрушили з 400/800/1600. 4K-монітори вдома змусили офісних користувачів частіше підніматися до 1600–3200. Бездротові 8000 Гц і легкі корпуси під 50 грамів змінили відчуття «швидкості» сильніше, ніж чергові нулі в специфікації. Якщо оновлюєте мишу цього року, дивіться на вагу, форму, ніжки й чистоту сенсора на 800, а не на стелю DPI.
Типові помилки, зап’ястя і повсякденний режим без героїзму
Найдорожча помилка — полювати за максимумом. Курсор на 10 000+ DPI перетворює мікротремор у стрибки по іконках, а в шутері — в розкид прицілу на пікселі, яких ви не хотіли. Друга помилка — крутити одночасно DPI миші, системний повзунок і sens у трьох іграх. Ви більше ніколи не зрозумієте, який важіль що зробив. Третя — лишати Enhance Pointer Precision увімкненим «бо так плавніше в Excel», а потім дивуватися, що фліки в грі летять хтозна-куди.
Тіло теж бере участь. Високий DPI провокує дрібну роботу зап’ястям: лікоть стоїть, кисть смикається. За вечір набігає навантаження на тунельний канал. Низький DPI на маленькому килимку змушує відривати мишу щопівсекунди — плече втомлюється інакше. Компроміс 2026 року для більшості людей за столом: 800–1600 DPI, килимок від 40 см по ширині, лікоть на столі, системне прискорення вимкнене. Це не догма кіберспорту, це гігієна сухожилля.
Попередження. Не ставте максимум DPI «щоб розкрити сенсор»: на побутових поверхнях це дає дрібну вібрацію курсора, яку мозок зчитує як нестабільність. Не копіюйте eDPI про-гравця без перерахунку см/360 — у різних іграх цифри непорівнянні. Не друкуйте фото, піднімаючи DPI в діалозі експорту без збільшення пікселів: ярлик 300 на файлі 640×480 не створить деталізацію. І не лікуйте розмитий друк «ще більшим DPI принтера», якщо джерело вже бідне на пікселі.
Для кого ці налаштування критичні? Для тих, хто по 8–10 годин клікає по інтерфейсах, для дизайнерів із планшетом і мишею поруч, для людей на 4K і кількох дисплеях, для всіх, хто грає в дисципліни з прицілом. Кому можна не занурюватись? Якщо ви раз на день перевіряєте пошту на ноутбуці з тачпадом, заводських 1200–1600 і середини системної шкали вистачить. Немає сенсу будувати культ числа, яке ви не відчуваєте.
Для кого / не для кого. Налаштовувати DPI свідомо варто, якщо курсор щодня або заважає, або вирішує точність роботи. Не варто витрачати вечір на профілі, якщо миша офісна без кнопки, а задачі — браузер і документи: поставте зручну швидкість і закрийте тему. Геймерам-початківцям краще зафіксувати 800 і два тижні не чіпати нічого, ніж стрибати по таблицях пресетів зі стрімів.
У нашій практиці найспокійніший робочий пресет на 2026 рік виглядає так. Миша: 800 DPI на 1080p/1440p або 1600 на 4K. Windows: швидкість по центру, прискорення вимкнене. Гра: eDPI підбирається через см/360, а не через чужі скріншоти. Друк: 300 DPI на розмір відбитка, 600+ лише для тонких ліній. Два профілі на кнопці, не дванадцять. Килимок, на якому сенсор не шумить. Після цього «налаштування DPI» перестає бути загадкою і стає звичайним гвинтиком, який ви крутите раз на зміну монітора, а не щосереди.
Вердикт. Налаштування DPI — це масштаб між вашим фізичним рухом (або пікселями файлу) і тим, що з’являється на екрані чи папері. Для миші більшості людей достатньо 800 або 1600, для фотодруку — 300 на кінцевий розмір, для креслень — 600–1200. Великі числа на коробці в 2026 році описують запас сенсора, а не інструкцію «ввімкни мене». Зафіксуйте лінійну чутливість, вимкніть системне прискорення і дайте руці тиждень тиші. Якщо курсор їде туди, куди ви його послали, параметр виконав свою роботу.
Leave a Reply