На початку липня 2026 року під фактичним контролем російських військ перебуває приблизно 116 165 квадратних кілометрів української території — це 19,25 відсотка від загальної площі країни. Ця цифра сформувалася після стрімкого зростання у перші місяці повномасштабного вторгнення 2022 року, часткового звільнення земель українськими силами та подальшої стабілізації лінії зіткнення переважно на сході. Карта окупованих територій відображає не лише географію бойових дій, а й глибокі зміни в житті мільйонів людей, економіці регіонів та міжнародному правовому полі.
Ці землі включають повністю Автономну Республіку Крим і місто Севастополь з 2014 року, майже всю Луганську область, значні частини Донецької, Запорізької та Херсонської областей, а також невеликі прикордонні ділянки в Харківській і Сумській областях. Українське законодавство чітко визначає їхній статус як тимчасово окупованих — невіддільної частини держави, на яку через військову агресію не поширюється реальна влада Києва. Аналітичні карти від незалежних джерел фіксують повільну динаміку змін: російські війська продовжують спроби просування в Донецькій області, зокрема в напрямку Покровська, але темпи значно нижчі, ніж у попередні роки.
Розуміння карти окупованих територій допомагає орієнтуватися в реальних процесах — від гуманітарних наслідків до економічних втрат і культурних трансформацій. Далі розглянемо, як формувалася ця конфігурація, які джерела надають найточніші дані, що означає життя на цих землях та як самостійно аналізувати оновлення без ризику дезінформації.
Як формувалася карта окупованих територій від 2014 до 2026 року
Окупація українських земель почалася не 2022-го. У лютому 2014 року російські війська без розпізнавальних знаків захопили Кримський півострів. 18 березня того ж року в Москві підписали так званий «договір про приєднання», який Україна та переважна більшість держав світу ніколи не визнавали. Паралельно на сході України російська сторона підтримала сепаратистські угруповання, що призвело до встановлення контролю над частиною Донецької та Луганської областей — територіями, які пізніше отримали назву ОРДЛО.
Станом на початок 2022 року під російським контролем перебувало близько 43 300 квадратних кілометрів, або приблизно 7 відсотків української території. Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року кардинально змінило карту. Російські війська тимчасово захопили значні площі на півночі, сході та півдні, включаючи підходи до Києва, Чернігова, Сум, майже всю Херсонщину та великі частини Запорізької і Харківської областей. Проте вже навесні-влітку 2022 року українські сили провели успішні контрнаступи: звільнили Київщину, Чернігівщину, більшість Сумщини, правобережну Херсонщину та острів Зміїний.
У 2023–2024 роках лінія фронту стабілізувалася, а основні бої зосередилися в Донецькій області. Захоплення Авдіївки на початку 2024 року стало одним із ключових моментів, після якого російські війська активізували штурми в напрямку Покровська та Торецька. У 2025 році, за оцінками моніторингових проєктів, Росія додатково захопила близько 4 336 квадратних кілометрів переважно завдяки тактиці масованих піхотних штурмів. У 2026 році темпи просування суттєво знизилися — аналітики фіксують лише десятки квадратних кілометрів щомісяця на найбільш активних ділянках.
Сьогодні карта виглядає так: повний контроль над Кримом, майже повний — над Луганщиною, значний — над південною та східною частинами Донеччини, південною Запоріжжя та лівобережною Херсонщиною. Невеликі прикордонні райони в Сумській та Харківській областях періодично стають зонами активних бойових дій або інфільтрації. Ця конфігурація відображає виснажливий характер позиційної війни, де кожен кілометр дається дорогою ціною.
Актуальна площа та географія контролю: які області найбільше постраждали
Загальна площа тимчасово окупованих територій станом на червень 2026 року становить 116 165 квадратних кілометрів — це територія, порівнянна за розміром з Болгарією. Під контролем російських військ перебувають 124 територіальні громади повністю або частково. Найдовше під окупацією — Крим (понад 12 років) та частини Донеччини й Луганщини (з 2014 року).
Ось основні регіони з ключовими характеристиками:
- Автономна Республіка Крим та Севастополь: повний контроль з лютого 2014 року, площа близько 26 861 км². Використовується як тилова база, логістичний хаб та місце дислокації резервів. Активні українські удари по аеродромах та складах боєприпасів.
- Луганська область: майже повністю під контролем (окрім невеликих ділянок на заході). Міста Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне зазнали важких руйнувань у 2022 році. Територія слугує плацдармом для наступів у бік Лимана.
- Донецька область: значна частина на сході та півдні. Під контролем — Маріуполь, Горлівка, Єнакієве, значні території навколо Бахмута та Авдіївки. Найактивніша зона бойових дій у 2025–2026 роках — напрямок на Покровськ.
- Запорізька область: південні райони, включаючи місто Енергодар та Запорізьку АЕС. Станція перебуває під російським контролем з березня 2022 року, регулярно фіксуються порушення норм ядерної безпеки.
- Херсонська область: лівобережна частина вздовж Дніпра. Правобережжя звільнено у листопаді 2022 року. Лінія фронту стабілізувалася по річці.
- Інші області: невеликі прикордонні ділянки в Харківській (після невдалих спроб наступу 2024 року) та Сумській областях. У 2025 році зафіксовано окремі випадки просування в Дніпропетровську область.
Ця географія показує, що основний тягар окупації припав на східні та південні регіони, багаті на промисловість, сільське господарство та вихід до моря.
Джерела карт: чому DeepStateMap, ISW та інші показують дещо різні картини
Карта окупованих територій — це не статичне зображення, а результат постійної роботи аналітиків, які поєднують десятки джерел інформації. Найпопулярнішим в Україні залишається проєкт DeepStateMap (deepstatemap.live). Команда використовує відкритий аналіз даних: геолокацію відео з фронту, супутникові знімки комерційних компаній, заяви Генштабу ЗСУ та російських джерел. Карта оновлюється кілька разів на день. Червоним кольором позначають території під російським контролем, темнішим — Крим та ОРДЛО з 2014 року, синім — нещодавно звільнені ділянки, сірим — зони, що потребують уточнення.
Інститут вивчення війни (ISW) з Вашингтона застосовує більш консервативну методологію. Аналітики розрізняють «контроль» (повна присутність військ та адміністрації) та «інфільтрацію» (невеликі групи, що проникають у сіру зону). Це призводить до того, що деякі ділянки, які DeepStateMap показує як окуповані, в ISW можуть позначатися як зони невизначеного статусу. Російські офіційні карти та заяви Міністерства оборони РФ зазвичай значно завищують досягнення — іноді на десятки кілометрів.
Різниця між джерелами виникає через різні підходи до верифікації. DeepStateMap орієнтований на швидкість та деталізацію для українського користувача, ISW — на глибокий аналітичний розбір з урахуванням військової логіки. Обидва проєкти вважаються одними з найнадійніших, оскільки спираються на візуальні докази та перехресну перевірку. Для звичайного читача найкраща практика — порівнювати кілька джерел одночасно та звертати увагу на дати оновлень.
Правовий статус окупованих земель: українське законодавство та міжнародна позиція
Українське право чітко фіксує: тимчасово окуповані території — це невіддільна частина України. Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та низка наступних актів визначають, що російська окупація не створює жодних територіальних прав для РФ. Межі таких територій затверджує Президент за поданням Міністерства оборони, а перелік періодично оновлює Міністерство реінтеграції.
Міжнародна спільнота переважно підтримує цю позицію. Анексія Криму 2014 року та спроба анексії чотирьох областей у вересні 2022 року не визнані більшістю держав та міжнародних організацій. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН неодноразово підтверджували територіальну цілісність України в межах 1991 року. Для жителів окупованих територій це означає, що українське громадянство, право власності та інші правові статуси зберігаються, попри спроби російської сторони проводити «паспортизацію» та мобілізацію.
Українське законодавство розглядає будь-які «референдуми» та «вибори» на окупованих землях як нелегітимні, оскільки вони проводилися в умовах військового контролю та без вільного волевиявлення.
Життя під окупацією та економічний вимір територій
Окупація — це не лише лінія на карті. У великих містах, таких як Маріуполь, Горлівка чи Енергодар, російська адміністрація впроваджує свою освітню програму, обмежує українську мову та культуру, проводить ідеологічну обробку. Багато жителів змушені отримувати російські паспорти для доступу до медичних послуг, пенсій чи просто щоб уникнути переслідувань. Фільтраційні табори, примусова депортація дітей та тиск на проукраїнських активістів фіксувалися правозахисними організаціями з перших місяців окупації.
Економічно ці території важливі для Росії. Південні райони Херсонщини та Запоріжжя — це родючі чорноземи та вихід до Азовського моря. Маріупольський порт та металургійні підприємства до руйнувань відігравали ключову роль в експорті. Запорізька АЕС залишається найбільшою в Європі, хоча її робота під окупацією викликає серйозні занепокоєння щодо ядерної безпеки. Вугільні шахти Донеччини та Луганщини забезпечують частину енергетичних потреб окупантів.
Водночас багато підприємств зупинилися або працюють на мінімальній потужності через санкції, логістичні проблеми та нестачу кваліфікованих кадрів — значна частина населення виїхала. Паралельно діє український спротив: партизанські акти, саботаж, передача інформації українським спецслужбам. Ці дії роблять окупацію нестабільною навіть у тилових районах.
Практичний гід: як читати карту окупованих територій та стежити за змінами
Для початківців головне — зрозуміти базові позначки. На DeepStateMap червоний колір означає території під російським військовим контролем, де діє окупаційна адміністрація. Синій — ділянки, звільнені українськими силами за останні тижні. Сірий — зони невизначеності, де точаться бої або дані суперечливі. Темніший відтінок часто використовують для Криму та ОРДЛО, щоб підкреслити тривалість окупації.
Для просунутих користувачів корисним буде порівняння з картами ISW. Там можна побачити, де російські війська лише інфільтрувалися, а де встановили повноцінний контроль. Звертайте увагу на дати оновлень — ситуація на фронті змінюється щодня. Корисно переглядати не лише загальну карту, а й конкретні сектори: наприклад, Покровський напрямок у Донецькій області залишається найбільш динамічним.
Рекомендації для щоденного моніторингу:
- Відкривайте deepstatemap.live та вмикайте шари з геолокаціями.
- Порівнюйте з щоденними звітами ISW (understandingwar.org).
- Перевіряйте заяви Генштабу ЗСУ та обласних військових адміністрацій.
- Уникайте поширення неперевірених скріншотів з російських Telegram-каналів — вони часто містять дезінформацію про «повний контроль» або «звільнення».
Карта окупованих територій — це живий інструмент, який допомагає не загубитися в інформаційному шумі. Вона показує, де триває боротьба за кожен метр землі, і нагадує, що навіть у найскладніші періоди українські сили продовжують стримувати агресора, а лінія фронту, хоч і повільно, але змінюється. Слідкуйте за оновленнями — реальність війни розгортається саме там, де кольори на карті набувають нових відтінків.
Leave a Reply