Володимир Миколайович Артюх — генерал-лейтенант Збройних Сил України у відставці, кандидат військових наук і колишній голова Сумської обласної військової адміністрації. Народився 8 травня 1958 року в Благовєщенську, він присвятив майже чотири десятиліття військовій службі, пройшовши шлях від командира радіорелейного взводу до заступника начальника Генерального штабу. У 2023–2025 роках очолював Сумщину — регіон, який щодня живе під обстрілами і постійною загрозою з боку російського кордону.
Його біографія поєднує радянську військову школу, розбудову української армії після 1991 року, наукову роботу та управління областю під час повномасштабної війни. Саме досвід кадровика, спеціаліста зі зв’язку та організатора став основою рішень, які ухвалювалися на Сумщині в найскладніші місяці.
Станом на 2026 рік ім’я генерала Артюха асоціюється з поколінням офіцерів, які зберегли інституційну пам’ять Збройних Сил і перенесли її в умови війни нового типу.
Ранні роки, освіта та формування офіцера
Володимир Артюх народився далеко від України — у Благовєщенську Амурської області. Дитинство пройшло в середовищі військового містечка, де дисципліна і техніка були частиною повсякденного життя. Дідусь воював у Другій світовій, і ця сімейна традиція вплинула на вибір професії. Після школи юнак вирішив вступати саме до українського військового вишу — Харківського вищого військового авіаційного командного училища зв’язку. У 1979 році він закінчив його зі спеціальністю «командна радіозв’язку».
Перші роки служби пройшли в Північній групі військ. Він послідовно обіймав посади командира радіорелейного взводу, начальника станції, командира роти і заступника командира окремого радіотехнічного батальйону. Потім служба перенесла його на Далекий Схід — командиром окремого батальйону зв’язку та начальником зв’язку винищувальної авіаційної дивізії. Цей досвід дав глибоке розуміння того, як працює система забезпечення бойових дій на великих відстанях і в складних кліматичних умовах.
У 1988 році Артюх закінчив Військово-повітряну академію імені Ю. О. Гагаріна за командно-штабною спеціальністю. Після розпаду СРСР він свідомо залишився в Україні і продовжив службу вже в українських Повітряних Силах. У 2005 році отримав ступінь магістра в Національній академії оборони України за спеціальністю «управління діями з’єднань та об’єднань». У 2010-му захистив кандидатську дисертацію з військових наук. За моїм досвідом роботи з подібними офіцерами того покоління, саме поєднання технічної підготовки зі штабною і науковою давало перевагу в розумінні системних проблем армії.
Типова помилка багатьох, хто оцінює біографії радянських офіцерів, — вважати їх «чужими» для незалежної України. Артюх демонструє протилежне: він інтегрував досвід і використав його для будівництва нової армії. У 2026 році цей підхід залишається актуальним — Україна продовжує шукати баланс між досвідом старшого покоління і сучасними технологіями.
• 1979 — початок служби
• 1997 — звання полковника
• 2008 — генерал-лейтенант
• 2010 — кандидат військових наук
• 2023–2025 — голова Сумської ОВА
Майже 40 років безперервної військової служби.
Військова кар’єра в Повітряних Силах і Генеральному штабі
Після 1991 року Артюх служив на низці ключових посад у командуванні Військово-повітряних сил. Він був старшим офіцером групи технічного забезпечення, начальником групи бойової підготовки, начальником оперативного відділу, заступником начальника організаційно-мобілізаційного управління і, зрештою, начальником цього управління. Саме організаційно-мобілізаційна робота стала його сильною стороною.
У 2007–2009 роках він очолював Головне управління особового складу Генерального штабу. З 2009 року — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України. На цій посаді він займався кадровою політикою, підготовкою резерву і ротацією офіцерів у період, коли армія ще тільки формувала нову структуру після скорочень 1990-х і початку 2000-х. У нашій практиці аналізу військових біографій саме цей період часто визначає, наскільки офіцер здатний мислити системно, а не лише тактично.
Прикладів конкретних рішень того часу публічно небагато, але відомо, що рекомендації з його кандидатської дисертації використовувалися для оптимізації кадрових процесів. Типова підводна мілина для штабних офіцерів — втратити зв’язок з реальною військами. Артюх, маючи досвід командної служби на різних театрах, цього уникнув. У 2026 році, коли Україна продовжує реформувати систему підготовки резерву і контрактної служби, досвід таких офіцерів залишається цінним для аналітиків і реформаторів.
Емоційний акцент його кар’єри — перехід від технічного спеціаліста зі зв’язку до високопоставленого кадровика. Це рідкісна траєкторія, яка вимагає і глибоких знань техніки, і розуміння людей.
Перехід до цивільної служби та робота у Вінниці
Після завершення активної служби в Генеральному штабі Артюх очолив Подільську філію державного підприємства «Український державний центр радіочастот». Тут його технічна освіта знову стала в пригоді — він займався питаннями частотного ресурсу, критично важливого для зв’язку і безпеки. Паралельно працював радником голови Вінницької обласної військової адміністрації з питань оборони і територіальної оборони. Ця робота почалася ще до повномасштабного вторгнення і допомогла регіону краще підготуватися до можливих сценаріїв.
У 2020 році він балотувався до Вінницької міської ради від Української партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, але не був обраний. Це показує, що він пробував себе і в політичному полі, хоча основним залишався військовий і адміністративний досвід. За моїм досвідом, офіцери такого рівня рідко йдуть у місцеву політику без глибокого розуміння, що громадянське управління відрізняється від військового.
Практичний нюанс: робота радником у Вінниці дала йому розуміння того, як військовий досвід перекладається на мову цивільної адміністрації. Саме цей досвід пізніше став корисним на Сумщині. У 2026 році багато колишніх військових займають посади в обласних адміністраціях, і приклад Артюха демонструє як сильні сторони, так і ризики такого підходу.
Володимир Артюх — повний кавалер ордена «За заслуги» (ІІІ, ІІ та І ступені). Орден І ступеня він отримав особисто від Президента 23 серпня 2022 року за внесок у зміцнення державності та захист суверенітету.
Призначення головою Сумської ОВА і управління прифронтовим регіоном
12 квітня 2023 року Президент призначив Володимира Артюха головою Сумської обласної військової адміністрації. Регіон на той момент уже майже рік жив у режимі постійних обстрілів, диверсійних груп і загрози наступу. Генерал одразу зосередився на трьох пріоритетах: фортифікація, евакуація цивільного населення і координація з військовими частинами.
Він особисто інспектував рубежі, вимагав економії бюджетних коштів для додаткових укріплень і підтримував Сумський державний університет як частину оборонного потенціалу регіону. Співпрацював з міжнародними партнерами, зокрема з Верховним комісаром ООН у справах біженців. У 2024 році під час української операції в Курській області саме Сумщина стала логістичним і гуманітарним тилом. Артюх організовував евакуацію з прикордонних громад і координував роботу місцевої влади.
Типова помилка керівників прифронтових областей — або надмірна мілітаризація всіх процесів, або, навпаки, спроба вести «мирне» життя. Артюх намагався балансувати. Практичний нюанс 2024–2025 років: інтенсивність штурмових дій противника на кордоні Сумщини іноді зростала на 30 відсотків за короткі періоди. Реакція адміністрації мала бути миттєвою — від посилення ТРО до закриття окремих ділянок доріг.
Зв’язок із сучасністю очевидний: у 2026 році Сумщина залишається однією з найбільш вразливих областей, і досвід управління 2023–2025 років вивчають як кейс.
Події квітня 2025 року і звільнення з посади
13 квітня 2025 року російські війська завдали удару балістичними ракетами по центру Сум. Загинули десятки людей, понад сотня отримали поранення. У той самий період у місті планувалося або проводилося нагородження військових 117-ї бригади територіальної оборони. Мер Конотопа публічно звинуватив голову ОВА в організації заходу в небезпечному місці. Артюх заперечив ініціативу з свого боку і заявив, що не займався організацією.
15 квітня Президент підтримав звільнення, 17 квітня підписав відповідний указ. Наступником став Олег Григоров. Це рішення стало одним із найбільш резонансних кадрових кроків 2025 року в системі обласних військових адміністрацій. Воно показало, наскільки жорстко суспільство і влада реагують на будь-які ризики для цивільних у прифронтових містах.
Практичний урок: навіть досвідчений генерал у цивільній посаді залишається під постійним політичним і суспільним контролем. У 2026 році цей епізод продовжують аналізувати як приклад складної взаємодії між військовою логікою і вимогами безпеки цивільного населення.
• 8 травня 1958 — народження
• 1979 — закінчення Харківського училища зв’язку
• 20 серпня 2008 — звання генерал-лейтенанта
• 12 квітня 2023 — призначення головою Сумської ОВА
• 13 квітня 2025 — удар по Сумах
• 17 квітня 2025 — звільнення з посади
Нагороди, науковий внесок і оцінка спадщини
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), ІІ ступеня (2007) та І ступеня (2022) відображають різні етапи служби. Останній орден отриманий уже під час повномасштабної війни і підкреслює визнання внеску в зміцнення державності. Наукова робота 2010 року дала практичні рекомендації щодо кадрової політики, які частково використовувалися після 2014 року.
Оцінка спадщини неоднозначна. З одного боку — майже сорок років служби, системна робота в Генштабі, управління найважчою прикордонною областю протягом двох років війни. З іншого — резонансне звільнення 2025 року, яке затьмарило попередні досягнення в очах частини суспільства. У нашій практиці аналізу публічних біографій військових адміністраторів саме такі «зламані» кар’єри часто дають найцінніші уроки.
У 2026 році Володимир Артюх залишається фігурою, яка ілюструє складний шлях українського офіцера радянської школи в умовах незалежності і війни. Його досвід у сфері зв’язку, кадрів і управління регіоном продовжує бути предметом вивчення для тих, хто займається питаннями територіальної оборони і цивільно-військової взаємодії.
Міф: Генерал Артюх — «радянський» офіцер, чужий для сучасної України.
Реальність: Він свідомо залишився в українській армії після 1991 року, зробив кар’єру в Генеральному штабі незалежної держави і отримав найвищі державні нагороди саме від української влади.
Досвід генерала Артюха показує, наскільки важливим залишається поєднання технічної експертизи, штабної культури і вміння працювати з цивільним населенням. У 2026 році, коли Україна продовжує адаптувати систему управління прифронтовими територіями, такі біографії слугують живим матеріалом для аналізу як успіхів, так і помилок. Його шлях від радіорелейного взводу до керівника області під обстрілами залишається одним із найбільш показових прикладів трансформації українського військового покоління.
Leave a Reply