Андрій Миколайович Ісаєнко — український актор театру та кіно, заслужений артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Народився 22 липня 1986 року в Запоріжжі. Відомий ролями Суботи у «Кіборгах», Петра у «Захарі Беркуті», Михайла Гончара в «Жіночому лікарю. Нове життя» та багатьма іншими. З 2008 року працює в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Одружений із режисеркою Олесею Моргунець-Ісаєнко, разом виховують доньку Марію.
Його кар’єра — приклад того, як фізична особливість (зріст близько 198–202 см) і наполегливість перетворюються на професійну перевагу. У 2026 році актор залишається одним із найзатребуваніших в українському кінематографі, поєднуючи театр, серіали, викладання та волонтерську діяльність.
Андрій Ісаєнко сьогодні — це актор, який уміє бути і суворим бійцем, і чутливим лікарем, і комедійним персонажем. Його популярність зросла завдяки серіалу «Жіночий лікар. Нове життя», але фундамент заклали театр і роль у «Кіборгах». Він свідомо обирає проєкти, які резонують із сучасними українськими реаліями, і не боїться говорити про війну, родину та особисті цінності.
Дитинство в Запоріжжі: спорт, ринок і перші кроки до сцени
Андрій Ісаєнко народився і виріс у промисловому Запоріжжі. Батько займався музикою в аматорських колективах і мав невеликий кіоск з аудіодисками на місцевому радіоринку. Саме там підліток Андрій заробляв перші гроші, продаючи диски. Цей досвід навчив його швидко орієнтуватися в людях і цінувати чесну працю — згодом він розповідав, що ледь не отримав проблеми з законом через піратські диски, і цей епізод став для нього важливим уроком.
У шкільні роки хлопець активно займався спортом: вільною боротьбою, баскетболом і волейболом. Високий зріст, який уже тоді виділяв його серед однолітків, спочатку ускладнював життя в деяких секціях, але формував дисципліну та витривалість. Паралельно він брав участь у команді КВК. Шкільна команда навіть виборола кубок серед школярів України в Одесі. Саме там керівниця помітила його сценічний хист і порадила серйозно займатися акторською майстерністю.
Родина спочатку бачила для нього стабільнішу професію — інженерну. Андрій навіть спробував вступити до інженерної академії, але швидко зрозумів, що це не його шлях, і перейшов на театральний факультет. У 2008 році він закінчив факультет театрального мистецтва Запорізького національного університету в майстерні Геннадія Фортуса. Навчання вимагало глибокої роботи з психологією персонажа, фізичною підготовкою та постійним саморозвитком. Високий зріст спочатку здавався перешкодою на кастингах, але викладачі навчили перетворювати його на сильну сторону.
Після випуску того ж 2008 року Андрій переїхав до Києва і одразу став актором Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Це рішення визначило весь подальший шлях. У нашій практиці спостерігаємо, як багато акторів з регіонів проходять схожий шлях — від провінційного театру чи ринку до столичної сцени, і саме дисципліна та готовність до важкої роботи дозволяють утриматися.
Ключові цифри: народився 22 липня 1986 року; зріст близько 198–202 см; з 2008 року в театрі на Лівому березі; понад 80 ролей у кіно та серіалах станом на 2026 рік.
Театральна основа: від епізодів до Отелло та «Поганих доріг»
Театр став для Андрія Ісаєнка справжньою школою життя. Він починав із невеликих ролей, поступово отримуючи більш відповідальні партії. Серед знакових театральних робіт — Кент у «Королі Лірі», Отелло в сучасній інтерпретації класики, де герой переживає ПТСР на тлі війни, а також ролі у виставах «Самотній захід», «Близькість» та інших. Режисери цінують його здатність наповнювати простір голосом і фізичною присутністю.
Особливою сторінкою стала вистава «Погані дороги» за п’єсою Наталки Ворожбит. Прем’єра відбулася як незалежний проєкт, а згодом її поставили на сцені театру. Робота над матеріалом про війну з 2014 року вимагала глибокого емоційного занурення. Саме за цю виставу команда, включно з Ісаєнком, отримала Національну премію імені Тараса Шевченка у 2022 році. Актор неодноразово підкреслював, що ця робота змінила його ставлення до професії і до відповідальності перед глядачем.
З 2021 року він також співпрацює з незалежним «Диким театром», експериментуючи з формами. У 2024–2025 роках серед актуальних вистав залишалися «Отелло», «Король Лір» та інші. За моїм досвідом спостереження за українським театром, актори, які поєднують класичний репертуар із сучасними текстами про війну, формують особливу аудиторію — ту, що шукає не лише розвагу, а й осмислення реальності.
Практичний нюанс: театр дає стабільність, але гонорари там значно менші, ніж у кіно. Ісаєнко відкрито говорив, що на одну театральну зарплату з родиною виживати важко, тому кіно стало важливим фінансовим і творчим доповненням. Типова помилка молодих акторів — відмовлятися від сцени на користь екрану. Він цього не зробив і зберіг професійну гнучкість.
Прорив у кіно: «Кіборги» та шлях до впізнаваності
Дебют у кіно відбувся ще 2009 року з епізодичних ролей. Далі були невеликі партії в серіалах на кшталт «Повернення Мухтара» та інших. Справжнім проривом стала роль бійця з позивним «Субота» у фільмі «Кіборги. Герої не вмирають» (2017) режисера Ахтема Сеітаблаєва. Картина про захисників Донецького аеропорту зробила Ісаєнка впізнаваним. Його герой поєднував мужність, гумор і внутрішню біль — риси, які глядачі запам’ятали надовго.
Після «Кіборгів» пішли інші помітні роботи: німий коваль Петро в історичному епосі «Захар Беркут» (2019), офіцер НКВС у фільмі «Щедрик» (2021), знятому дружиною Олесею Моргунець-Ісаєнко. Роль антагоніста в «Щедрику» була для актора викликом — він свідомо йшов від героїчних образів до складніших. У 2021 році вийшов також фільм «Я працюю на цвинтарі», де Ісаєнко показав більш стриману, внутрішню гру.
У серіалі «Козаки. Абсолютно брехлива історія» він зіграв Назара і продемонстрував комедійний талант, а також навички верхової їзди, які відпрацьовував на коні на ім’я Степан. Сцени з кіньми були небезпечними — актор розповідав, як одного разу впав під час зйомок. Ці деталі показують, наскільки фізично вимогливою може бути робота.
Зв’язок із сучасністю очевидний: після 2022 року воєнна тематика в українському кіно стала ще більш затребуваною. Ісаєнко продовжував брати ролі, пов’язані з війною і стійкістю, але водночас не обмежувався ними. У 2025–2026 роках серед проєктів з’явилися «Живий» (головна роль прототипу спецпризначенця Руслана Фінчука), «Майор Сковорода», «Випробувальний термін», «Потяг до Різдва» та інші.
Цікавий факт: перед прем’єрою «Кіборгів» актор відмовився від пропозиції зніматися в російському проєкті, вважаючи це несумісним із власними принципами. Пізніше він відкрито говорив про родичів у Росії, які підтримують агресію, і про те, що розірвав із ними стосунки.
«Жіночий лікар» і нова хвиля популярності
Головна роль Михайла Гончара в серіалі «Жіночий лікар. Нове життя» (з 2023 року) принесла Ісаєнку масову впізнаваність. Глядачі почали впізнавати його на вулицях і навіть запитували, чи приймає він пологи. Серіал став одним із найрейтинговіших українських медичних проєктів, а актор зумів створити образ чуйного, професійного і водночас живого чоловіка.
Паралельно виходили інші роботи: комедії, детективи, драми. У «Майорі Сковороді» він зіграв головного героя — майора поліції, показавши комедійну сторону. У «Випробувальному терміні» (прем’єра на початку 2026) постав у ролі працівника рекламної агенції. Така різноплановість дозволяє уникати типажності.
Практичний аспект: після успіху серіалу гонорари актора зросли приблизно втричі. Він відкрито говорив про це в інтерв’ю, зазначаючи, що основний дохід дає кіно, тоді як театр і викладання — важливі, але менш прибуткові напрями. У 2026 році Ісаєнко також викладає в КНУКіМ, передаючи досвід новому поколінню акторів кіно і телебачення.
Типова помилка після швидкого успіху — втратити зв’язок із театром або почати обирати лише «зіркові» ролі. Ісаєнко цього уникає. Він продовжує грати в театрі навіть під час інтенсивних зйомок і повітряних тривог, вважаючи сцену місцем, де можна «зцілюватися» через професію.
Особисте життя: родина як опора і творчий союз
Андрій Ісаєнко одружений із режисеркою Олесею Моргунець-Ісаєнко. Вони познайомилися під час роботи, швидко зрозуміли, що стосунки серйозні, і вже через кілька місяців одружилися. Донька Марія народилася у жовтні того ж року. Станом на 2026 рік подружжю близько 15 років разом. Актор неодноразово підкреслював, що стосунки — це робота, яку потрібно виконувати щодня, особливо коли є кризи і ревнощі.
Сім’я свідомо перейшла на українську мову спілкування після народження доньки. Олеся — україномовна, і для Андрія, який виріс у Запоріжжі з обмеженою кількістю україномовних шкіл, це стало важливим кроком. Донька вже з’являлася в кадрі разом із батьком у «Жіночому лікарю».
Під час повномасштабного вторгнення Андрій спочатку вивіз дружину і доньку на Західну Україну, а сам повернувся до Києва і займався волонтерством — завозив медикаменти військовим. Пізніше родина повернулася. У 2024 році їхній будинок постраждав від удару російського «Шахеда». Актор розповідав, що після цього почали частіше ходити в укриття.
У нашій практиці бачимо, як творчі пари, що працюють разом, або стають сильнішими, або стикаються з професійною конкуренцією. У випадку Ісаєнків спільна робота над «Щедриком» і короткометражками стала додатковим зв’язком, а не джерелом конфліктів.
Особистий інсайт: актор визнає, що був «порохоботом» і скептично ставився до Володимира Зеленського до 2022 року. Після початку повномасштабної війни його оцінка змінилася — він вважає, що президент проявив себе як сильний лідер у найважчі часи.
Війна, волонтерство і громадянська позиція
З початком повномасштабного вторгнення Андрій Ісаєнко сам пішов до військкомату і став на облік. Йому пояснили, що з огляду на активну волонтерську діяльність його користь вища в тилу. Він завозив медикаменти, допомагав військовим, а пізніше разом із театром гастролював із виставою «Погані дороги» в Європі, показуючи біженцям і іноземцям, що війна робить з людьми.
Актор відкрито говорить про родичів у Росії, які підтримують агресію, і про двоюрідного брата, який воює на боці окупантів. Ці факти стали для нього особистою трагедією і водночас підсилили громадянську позицію. Він відмовився від будь-яких російських проєктів і не планує показувати доньці свої старі роботи, зняті в Росії.
У 2025–2026 роках Ісаєнко продовжує зніматися в проєктах, пов’язаних із війною і героїзмом («Живий», «Служба 112»), але також береться за комедії та сімейні історії. Це відображає загальну тенденцію українського кіно — балансувати між пам’яттю про війну і потребою в світлі.
Практичний нюанс: багато акторів після 2022 року зіткнулися з питанням мобілізації і суспільного тиску. Ісаєнко відповідає прямо: якщо доведеться йти на фронт — піде. Поки що він вважає, що виконує свою роботу там, де може бути корисним.
Нагороди, викладання і погляд у майбутнє
У 2021 році Андрію Ісаєнку присвоєно звання заслуженого артиста України. У 2022-му — Національна премія імені Тараса Шевченка за «Погані дороги». Ці відзнаки стали визнанням не лише таланту, а й послідовної позиції.
З 2025–2026 років актор активно викладає, зокрема веде авторський курс акторської майстерності кіно і телебачення в КНУКіМ. Він передає студентам досвід роботи з камерою, фізичною підготовкою і психологією персонажа. За моїм досвідом, актори, які починають викладати, часто глибше осмислюють власний метод.
Серед планів — нові театральні постановки, кінопроєкти та, можливо, власний бізнес (актор згадував про інтерес до нерухомості). Він залишається відкритим до різних жанрів, але принципово обирає проєкти, які не суперечать його цінностям.
Хронологія ключових подій:
1986 — народження в Запоріжжі
2008 — закінчення університету, початок роботи в театрі на Лівому березі
2017 — роль Суботи в «Кіборгах»
2021 — звання заслуженого артиста України
2022 — Шевченківська премія за «Погані дороги»
2023 — головна роль у «Жіночому лікарю. Нове життя»
2025–2026 — «Живий», «Майор Сковорода», «Випробувальний термін», викладання
Андрій Ісаєнко у 2026 році — це приклад актора, який не розчинився в славі. Він продовжує грати в театрі, зніматися в кіно, виховувати доньку, допомагати армії і говорити прямо. Його історія показує, що високий зріст, запорізьке коріння і готовність працювати щодня можуть стати фундаментом для довгої і змістовної кар’єри в українському мистецтві.
Leave a Reply