27 жовтня 2025 року українці в Україні та 38 країнах світу традиційно сіли писати Радіодиктант національної єдності. Авторкою тексту під назвою «Треба жити!» стала письменниця Євгенія Кузнєцова, а голосом події — народна артистка Наталія Сумська. На перевірку надійшло понад 11 200 робіт. Без жодної помилки текст написали шестеро учасників.
Подія знову підтвердила: навіть під час війни мова залишається живою ниткою, яка з’єднує людей від фронту до діаспори. Текст виявився глибоко сучасним — про дрони, РЕБи, цуценят з фронту і діалектні слова, які раптом стали мемами.
Результати оголосили 27 листопада. Переможці отримали не лише грамоти, а й відчуття, що їхня увага до рідного слова важлива саме зараз.
Що таке Радіодиктант національної єдності і чому він існує з 2000 року
Радіодиктант національної єдності — це не шкільний іспит і не конкурс на найкращу грамотність. Це щорічний всеукраїнський флешмоб, започаткований командою Українського Радіо у 2000 році. Перший раз його провели 24 травня до Дня Кирила і Мефодія. Потім традиційною датою став День української писемності та мови. Після переходу на новоюліанський календар акція закріпилася за 27 жовтня.
Головна ідея від самого початку була простою і потужною: об’єднати всіх, хто любить українську мову, незалежно від того, де вони живуть. Люди пишуть одночасно — у Києві, Львові, на фронті, у Канаді, Японії чи Південній Африці. За моїм досвідом, саме цей синхронний момент створює особливе відчуття спільності. Коли ти знаєш, що зараз у сотнях тисяч рук рухаються ручки, з’являється майже фізичне відчуття єдності.
За 25 років акція пережила революції, пандемію і повномасштабну війну. Жодного разу її не скасували. У 2014 році Київський університет імені Бориса Грінченка встановив рекорд — 689 людей писали на одній локації. У 2018 році на перевірку надійшло майже 33 тисячі робіт. Під час великої війни кількість учасників іноді зменшувалася, але емоційна вага зростала. Люди писали в укриттях, у шпиталях, на позиціях.
У 2025 році акція відбулася вже 26-й раз. Організатори свідомо обирають сучасних письменників і акторів, щоб текст звучав актуально. Це вже не просто диктант — це культурний ритуал, який щороку нагадує: мова живе, поки ми її пишемо і говоримо.
Понад 11 200 робіт із 38 країн. Шестеро учасників без помилок. Одинадцятеро — з однією помилкою. Найпоширеніші труднощі — розділові знаки та слова «допіру», «пітятко», «кияхи».
Авторка і читкиня: Євгенія Кузнєцова та Наталія Сумська
Текст 2025 року написала Євгенія Кузнєцова — письменниця, перекладачка і докторка філософії. Вона відома романами «Спитайте Мієчку», «Драбина» (Книга року BBC-2023) та нон-фікшеном «Мова-меч» про мовну політику радянської імперії. Її стиль завжди точний, іронічний і дуже живий. У тексті «Треба жити!» вона з’єднала повсякденні дрібниці з великими викликами війни.
Читала текст Наталія Сумська — народна артистка України, акторка театру імені Івана Франка, лауреатка Шевченківської премії. Її голос знайомий мільйонам. Вона сама багато років писала диктант і неодноразово говорила, що для неї це спосіб утримати «мовність і єдність».
Саме поєднання цих двох жінок зробило 2025 рік особливим. Кузнєцова дала сучасний, майже публіцистичний текст із діалектними словами. Сумська принесла театральну енергію. Результат виявився суперечливим, але незабутнім.
У нашій практиці ми помічаємо: коли текст пише живий сучасний автор, а читає сильна акторка, диктант перестає бути формальністю. Він стає подією, про яку говорять тижнями. Саме так сталося цього року.
Повний текст «Треба жити!» і його сенс
Ось повний текст, який читала Наталія Сумська 27 жовтня 2025 року:
Треба жити!
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…
Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на «інтерсіті», робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще — нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому — того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: «допіру», «пітятко» чи «кияхи».
Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне — крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.
Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться «далекобійний дрон» або «балістична ракета», а й розрізняємо їх на слух.
Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво — всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.
Текст побудований як маніфест. Кожне «треба» — це заклик не відкладати життя. Згадки про пса Патрона, цуценят з фронту, РЕБи і дрони роблять його абсолютно 2025-м. Діалектні слова «допіру» (щойно), «пітятко» (курча), «кияхи» (качан кукурудзи) стали окремою історією — люди почали їх гуглити і створювати меми.
За своєю структурою текст нагадує короткі проповіді або листи до себе. Він не моралізує, а просто нагадує: життя триває і його треба жити цікаво, навіть коли навколо війна.
Слово «інтерсіті» більшість учасників писали з великої літери. Комісія цю помилку не рахувала. Найскладнішими виявилися саме розділові знаки і діалектизми.
Як проходила акція і чому виникли суперечки
27 жовтня об 11:00 за київським часом текст звучав на Українському Радіо, Радіо Культура, телеканалі Суспільне Культура, у застосунках і на YouTube. Люди писали вдома, у школах, бібліотеках, на фронті і навіть в Антарктиді.
Головна претензія після ефіру стосувалася темпу читання. Багато учасників скаржилися, що Сумська читала занадто швидко. З’явилися порівняння з Емінемом і жарти про «урок зі скоропису». Акторка кілька разів збилася і повторила речення. Рекордсменка попередніх років Христина Гоянюк у прямому ефірі різко висловилася про текст і виконання.
Наталія Сумська відповіла спокійно: вона читала за чітким таймінгом, узгодженим з філологами. «У нас сьогодні урок зі скоропису трохи», — пожартувала вона. Авторка тексту Євгенія Кузнєцова відреагувала з іронією: радіодиктант справді єднає — спочатку всіх обурює темп, потім усі сперечаються про коми.
У нашій практиці ми бачимо, що такі суперечки — нормальні. Коли подія жива, вона викликає емоції. Головне, що після всіх мемів і критики люди все одно сіли і написали. Понад одинадцять тисяч робіт — це доказ, що єдність сильніша за будь-який скандал.
Результати: хто написав без помилок
27 листопада Суспільне оголосило імена переможців. Без жодної помилки текст написали:
- Аліна Голошивець
- Альона Данилюк
- Євгеній Семенов
- Ольга Сидорук
- Галина Шура (село Комарове, Волинь)
- Дмитро Щербина (Львів)
З однією помилкою — одинадцять людей, серед яких учителі, жителі різних областей і діаспори. Роботи надходили з Австрії, Бельгії, Канади, США, Японії, Південної Кореї, Ізраїлю, Туреччини та багатьох інших країн. Були навіть паперові листи з Італії та Бельгії.
Найчастіші помилки стосувалися тире, окличних знаків і складних конструкцій. Комісія під керівництвом Олени Масалітіної працювала кілька тижнів. Учасники, які писали без помилок, отримали сертифікати і особливе місце в історії акції.
Цікаво, що серед переможців є як досвідчені учасники, так і ті, хто писав уперше. Це підтверджує: радіодиктант відкритий для всіх.
Міф: радіодиктант — це перевірка грамотності. Реальність: це акт єдності. Навіть ті, хто зробив багато помилок, відчувають себе частиною спільноти.
Як готуватися до майбутніх радіодиктантів і що змінилося у 2026 році
Хоча радіодиктант 2025 уже в минулому, традиція продовжується. У 2026 році акція знову відбудеться 27 жовтня. Підготовка, за моїм досвідом, починається заздалегідь. Багато хто щороку перечитує попередні тексти, повторює правила правопису, особливо апострофи, дефіси і складні прислівники.
Практичні поради, які працюють: слухати диктанти попередніх років у записі, писати під диктовку короткі сучасні тексти, звертати увагу на діалектизми і нові слова війни. Важливо мати зручне місце, хорошу ручку і спокійний настрій. Деякі учасники спеціально вимикають телефони і створюють міні-ритуал.
У 2026 році очікується ще більша цифровізація. Можливість писати через «Дію» і надсилати роботи онлайн уже стала стандартом. Але паперові листи залишаються символом. Багато хто спеціально відправляє їх поштою, щоб відчути фізичний зв’язок із подією.
Головне правило не змінюється: радіодиктант — це не змагання. Це момент, коли ти на годину стаєш частиною великої спільноти, яка пише однією мовою.
1. Перевірити час трансляції.
2. Підготувати папір і кілька ручок.
3. Вимкнути сповіщення.
4. Після написання сфотографувати роботу.
5. Надіслати до дедлайну або зберегти для самоперевірки.
Чому радіодиктант залишається важливим у 2026 році
У час, коли війна триває вже не перший рік, спільне написання тексту набуває особливого сенсу. Це не втеча від реальності. Це спосіб сказати: ми тут, ми говоримо українською, ми будемо жити цікаво.
Текст Кузнєцової 2025 року прямо протиставляє українське «треба жити» російському «скніти у гризоті». Це політичне і культурне висловлювання одночасно. Коли ти пишеш ці слова, ти не просто перевіряєш коми — ти підтверджуєш свій вибір.
За роки існування радіодиктант став одним із найстійкіших символів культурної стійкості. Він пережив зміни технологій, календаря і навіть ставлення суспільства до мови. І щоразу повертається з новою силою.
У 2026 році, коли ми знову сядемо писати, хтось знову поскаржиться на темп, хтось знову створить меми, а хтось уперше відчує, що належить до великої спільноти. І це добре. Бо саме в цих живих, іноді гучних розмовах і народжується справжня єдність.
Кожного року після диктанту я перечитую свій текст і бачу не помилки, а момент, коли я був синхронний з тисячами інших. Це відчуття дорожче за будь-який сертифікат.
Радіодиктант 2025 з його текстом «Треба жити!», швидким темпом Сумської, діалектними словами і шістьма безпомилковими роботами вже став частиною історії. Він показав, що українці вміють сперечатися, сміятися і водночас залишатися разом. І саме це — найкращий доказ того, що мова жива.
Leave a Reply