Старокостянтинів аеродром — це не цивільний хаб із табло рейсів і кавою в зоні вильоту. Це військове летовище на південно-східній околиці міста на Хмельниччині, офіційний код ICAO — UKLS, дім 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка. Звідси десятиліттями піднімаються бомбардувальники й розвідники Су-24, а після 2022 року саме ця смуга стала однією з тих точок, по яких Росія б’є «Калібрами», «Кинджалами» й «шахедами» майже в кожній великій хвилі.
Місто в народі називають Старконом. Воно стоїть за сорок із лишком кілометрів на північ від Хмельницького, аеродром — фактично в межах громади, на протилежному від центру березі Случі. Близькість до житлових кварталів пояснює, чому кожна нічна тривога тут звучить інакше, ніж у глибокому тилу: уламки й вибухові хвилі не залишаються «десь на полі».
Нижче — не сухий довідник, а зібрана з відкритих джерел картина: як база постала, хто з неї літає, чому її так уперто атакують і як відрізнити факт від чутки, коли знову гримить над Поділлям.
Де лежить летовище і чому місце обрали саме тут
Координати, які фігурують у відкритих авіаційних довідниках, близькі до 49°44′51″ пн. ш. і 27°16′19″ сх. д. Висота над рівнем моря — 266 метрів. Для бойової авіації це зручна «полиця»: не високогір’я, не болото, рівнинне Поділля з довгим сезоном відносно стабільної погоди.
Географія працює на оперативність. Від Старкона порівняно короткі плечі польоту в бік півдня й сходу країни, водночас база стоїть далеко від лінії зіткнення. Саме тому ще в радянські роки тут збирали бомбардувальну й винищувальну авіацію, а в українській «Візії Повітряних сил до 2035 року» (травень 2020-го) Старокостянтинів разом з Озерним на Житомирщині назвали майданчиками, які мають стати зразковими — зокрема для іноземної техніки.
Цивільних пасажирських рейсів тут немає і не було в сучасному розумінні. Код IATA відсутній. Той, хто шукає квиток «Старокостянтинів — Київ», потрапляє не на летовище, а в плутанину з автовокзалом і залізницею. Для авіаспостерігача це принципово: UKLS — режимний об’єкт Повітряних сил, а не регіональний аеропорт.
Від Іл-28 до крилатих ракет: літопис бази без прикрас
Коріння частини сягає початку 1950-х. У відкритих енциклопедичних зведеннях фігурує 1951 рік як час формування бомбардувальних структур на цьому летовищі; на озброєнні тоді стояли Іл-28. 1 липня 1966-го на зміну 733-му бомбардувальному полку, який пішов на аеродром Домна в Сибір, тут створили 7-й бомбардувальний авіаційний полк. Далі техніка змінювалася шарами: у 1974-му полк отримав Як-28, у грудні 1977-го — Су-24, до 1988-го завершився перехід на Су-24М.
Паралельно жила винищувальна лінія. У 1968-му сюди перебазували 168-й винищувальний полк; у другій половині 1980-х він воював в Афганістані. У 1991-му його об’єднали з 85-м полком. Після розпаду Союзу база перейшла Україні — і майже одразу отримала рану, яку досі згадують без пом’якшень.
13 лютого 1992 року зі Старокостянтинівського аеродрому злетіли екіпажі шести Су-24 і несанкціоновано пішли на авіабазу Шаталово під Смоленськом, обходячи українську ППО через Білорусь. Бойовий прапор полку також вивезли. За військовою логікою втрата прапора могла означати розформування. Частину врятували реорганізацією, але цей епізод лишився однією з найгіркіших сторінок ранньої незалежної авіації.
У 2000-х полк став бригадою. У травні 2004-го на базі сформували 32-гу окрему розвідувальну ескадрилью, у жовтні 2005-го її злили з бомбардувальниками. У березні 2008-го з’єднання отримало нинішню назву — 7-ма бригада тактичної авіації, а 28 березня того ж року указом Віктора Ющенка — ім’я Петра Франка, сина Івана Франка, педагога, хіміка й військового льотчика Української галицької армії, одного з організаторів української бойової авіації 1918–1919 років.
Перед анексією Криму бригаду знову хотіли «оптимізувати» майже до зникнення. Міський голова Микола Мельничук пізніше розповідав, що справа доходила до жорсткого протистояння: громада не хотіла втрачати гарнізон. Після лютого 2014-го ті самі мешканці зібрали близько 1,7 мільйона гривень на потреби бази. У 2016-му капітально ремонтували злітно-посадкову смугу, бригаду тимчасово перебазували на Луцьк.
Жовтень 2018-го приніс міжнародні навчання «Чисте небо»: на UKLS працювали українські екіпажі, американці зі 144-го винищувального крила Каліфорнійської нацгвардії та представники країн НАТО. У 2019-му тут випробовували Bayraktar TB2 і передавали техніку за участю тодішнього президента. У 2021-му аеродром сертифікували за стандартами Альянсу; допомога США включала навігацію для посадки в складну погоду.
Хто літає зі Старкона: бригада, машини, ім’я Франка
На відкритому озброєнні бригади — фронтові бомбардувальники Су-24М, розвідники Су-24МР і навчально-бойові L-39 «Альбатрос». Точні бойові рахунки після 2022 року публічно не оголошують, і правильно роблять. Відомо інше: саме Су-24М стали носіями британсько-французьких крилатих ракет Storm Shadow / SCALP. З відкритих репортажів випливає роль бригади в операціях біля острова Зміїний і в підтримці оточених на «Азовсталі».
Петро Франко в однострої УГА — не випадковий патрон. Він навчався в авіашколі біля Сараєва, очолював Летунський відділ ЗУНР, будував українську авіацію в умовах війни з Польщею. У 1941-му його арештували органи НКВС; подальша доля трагічна. Портрет Франка з’явився на бетонній плиті при вході до частини на вулиці Миру — ініціатива гарнізону, а не кабінетний декор.
24 серпня 2022-го бригада отримала почесну відзнаку «За мужність та відвагу». Командир Євген Булацик — постать, яку місцева преса згадує і в контексті 2014-го, і повного вторгнення. 24 лютого 2022-го екіпажі виводили машини з-під першого удару на запасні майданчики. Того ж дня загинули пілоти Дмитро Куликов і Микола Савчук: виконали бойове завдання, знищили колону, самі не повернулися. У лютому 2024-го їм відкрили пам’ятник на Київщині.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли люди плутали «базу в Старконі» з цивільним аеропортом і планували «злітати подивитися літаки». Це не музей і не спостережний майданчик. Будь-яка спроба знімати периметр, ставити камери на дахах чи викладати треки вильотів — прямий ризик для пілотів і для самого міста.
Технічний портрет смуги UKLS
Відкриті джерела розходяться в метрах на десятки, але картина цілісна. Головна смуга має напрямок 11/29, бетонне покриття, довжину близько 2475–2506 метрів. Англомовна Вікіпедія фіксує 2475 м, російськомовна картка — 2506×60 м, українська — орієнтир 2500 м. Для важкого тактичного бомбардувальника цього достатньо навіть із бойовим навантаженням.
| Параметр | Відкриті дані | Що це означає на практиці |
|---|---|---|
| Код ICAO | UKLS | Військовий ідентифікатор, не пасажирський хаб |
| Координати | ≈ 49,75° пн. ш., 27,27° сх. д. | Південний схід міста, берег Случі |
| Висота | 266 м над рівнем моря | Стабільні умови для важкої тактичної авіації |
| ЗПС | 11/29, бетон, ~2,5 км | Приймає Су-24 і потенційно важчу техніку |
| Оператор | 7 БрТА ім. Петра Франка | Бомбардування, розвідка, навчання |
| Статус | Військовий, сертифікація НАТО (2021) | Навігація «сліпої» посадки, західні стандарти |
Дані зведено за відкритими картками аеродрому (українська та англійська Вікіпедія, довідники ICAO). Різниця в довжині смуги — наслідок різних вимірювань і округлень, а не «двох різних ЗПС».
Інфраструктура, про яку пишуть аналітики й місцева влада без зайвих подробиць, включає укріплені місця стоянки, сховища пального й боєприпасів, ремонтні потужності. Капітальний ремонт 2016 року повернув смузі ресурс після років економії. Американське навігаційне обладнання кінця 2010-х зменшило залежність від ідеальної видимості — для бойової бази це питання виживання, не комфорту пасажирів.
Чому по Старкону б’ють знову і знову
Перший удар повномасштабної війни прийшов близько п’ятої ранку 24 лютого 2022-го. Загорівся склад паливно-мастильних матеріалів. Наступного вечора — кілька «Калібрів». Далі хвилі стали регулярними: крилаті ракети, аеробалістичні «Кинджали», масовані «шахеди». Хронологія обстрілів міста, зібрана у відкритій енциклопедії, фіксує удари 2022, 2023, 2024 і 2025 років — включно з ночами, коли основним напрямком сотень дронів ставав саме Старокостянтинів.
Логіка ворога прозора й цинічна. База — одна з найкраще підготовлених у країні. З неї працюють носії далекобійної зброї. У 2020-му її прямо записали в плани під західну техніку. Експерти на кшталт Олександра Мусієнка публічно пояснювали: удари мають і пошкодити Су-24, і ускладнити можливе базування F-16. Офіційно місця стоянки американських винищувачів Україна не розголошує — і це нормальна практика, а не «таємниця для публіки».
1 жовтня 2025 року, у День захисників і захисниць, президент Володимир Зеленський підписав указ про звання «Місто-герой України» для низки громад. Серед них опинився тиловий Старкон, який ніколи не був під окупацією. «Майже 460 російських ударів було по Старкону за час цієї війни — місто героїчно витримує», — сказав глава держави. Місцева влада уточнювала: лише протягом 2025-го — десятки ракетних і сотні дронових атак.
Ціна для цивільних реальна. Уламки падають на двори, вибивають шибки на автовокзалі, рвуть мережі. Населення міста — близько 33–35 тисяч. Люди вчилися жити в ритмі сирен, не публікувати свіжі фото «після прильоту» й не вказувати, з якого боку чути двигуни.
За моїм досвідом читання нічних зведень протягом місяців поспіль видно одну закономірність: ворог рідко «карає місто за місто». Він цілить у аеродром і в те, що вважає інфраструктурою під F-16 та Storm Shadow. Цивільні руйнування — супутній удар по людях, які цей аеродром десятиліттями захищали зборами, пікетами й тишею.
Поширені міфи, які лише шкодять
Навколо військового летовища завжди виростає туман. Одні міфи народжуються зі страху, інші — зі свідомої дезінформації. Короткий розбір того, що варто відсікати одразу.
- «Це цивільний аеропорт, можна приїхати на екскурсію». Ні. Немає IATA, немає реєстрації багажу, немає оглядового майданчика. Сторонній на території — порушення режиму.
- «Базу вже знищили, літати нічим». Російські зведення про «повне знищення» звучали з перших тижнів 2022-го. Пілоти бригади тим часом виконували завдання. Пошкодження інфраструктури бувають; «кінець авіації» — пропаганда.
- «Усі F-16 стоять саме тут». Це припущення аналітиків і бажання ворога, не підтверджений штабом факт. Повторювати його в соцмережах — давати підказку.
- «Якщо тихо в центрі, значить по базі не били». Смуга за річкою. Звук і спалах можуть не збігатися з тим, що видно з ринку чи замку Острозьких.
- «Фото з даху — просто контент». У грудні 2025-го Старокостянтинівський райсуд розглянув справу місцевого жителя, який ставив камеру на дах і зливав дані про авіацію та ППО за криптовалюту. Це не «хобі», а робота на наведення.
Кожен із цих міфів має спільний корінь: бажання швидко «зрозуміти картину» замість того, щоб тримати язик за зубами. Для початківця в темі війни достатньо офіційного зведення Повітряних сил. Для досвідченого спостерігача — розуміння, що навіть точна деталь, викладена невчасно, коштує життя екіпажу.
Міні-історія громади, яка не віддала смугу
У 2013–2014 роках, коли штаби ще говорили мовою скорочень і «оптимізації», Старокостянтинів міг втратити останню в країні повноцінну бригаду Су-24. Люди виходили під кабінети. Пенсіонери-пілоти поверталися зі цивільних робіт — хто з-за штурвала молоковозів, хто з будівельних майданчиків. Зібрані 1,7 мільйона гривень пішли не на «свято частини», а на те, щоб машини знову стали в стрій.
Через десять років ті самі вулиці слухають «Кинджали». Іронія жорстка, але логічна: якби базу тоді закрили, ворог бив би в інше місце, а Україна втратила б готову школу бомбардувальної авіації саме тоді, коли вона стала носієм західних ракет. Громада не «передбачила 2022-й». Вона просто не віддала свій гарнізон.
Як жити поруч із військовим летовищем: чек-лист для мешканця
Цей блок — не інструкція з виживання під обстрілом і не порада «як захистити ЗПС». Це побутова гігієна людини, яка чує турбіни з дитинства й сирени — з 2022-го.
- Тримати в телефоні офіційні канали громади, Хмельницької ОВА та Повітряних сил, а не «інсайдерів» без імені.
- Не знімати зліт, посадку, дим над периметром, роботу ППО й уламки «на пам’ять».
- Не вказувати в коментарях, з якого району «краще видно смугу» і куди «летять шахеди».
- Мати зібрану «тривожну сумку» не тому, що база «зараз вибухне», а тому, що уламки не обирають вулицю.
- Пояснити дітям і гостям: гул над містом — не атракціон. Питання «а що за літак?» лишайте без відповіді в публічному просторі.
- Після удару не бігти «подивитися воронку». Це робота ДСНС і слідства, не контент.
- Якщо бачите підозрілу камеру на даху сусіда чи людину з прицільним інтересом до периметру — це вже не «дивак», а привід для офіційного звернення.
Для людини з іншого регіону, яка лише шукає «старокостянтинів аеродром» у рядку Google, чек-лист звучить інакше: не плануйте візит, не ставте мітки на супутникових знімках, не питайте в групах «чи чути сьогодні вильоти». Цікавість без дисципліни в цій темі швидко стає шкідливою.
Коли можна розібратися самостійно, а коли лише офіційні джерела
Самостійно варто читати історію частини, біографію Петра Франка, відкриті технічні картки ICAO, рішення про звання міста-героя, вироки судів у справах шпигунства. Це публічне поле.
До фахівців і до офіційних каналів треба йти, щойно з’являється бажання «уточнити, скільки бортів піднялося» або «чи зачепило ангар». Авіадиспетчер вам цього не розкаже. Міський голова говорить про шибки й теплотраси, не про бойовий склад. Журналіст без допуску, який «все знає про F-16 у Старконі», найчастіше знає лише те, що вже злили ворожі канали.
Окремий випадок — родичі військових. Їхнє право на тишу важливіше за будь-який «експертний коментар» у коментарях під новиною.
Питання, які люди реально вбивають у пошук
Чи можна сісти цивільним рейсом у Старокостянтинові? Ні. Найближча логіка пасажира — Хмельницький, Вінниця або Львів, далі авто чи залізниця. Летовище UKLS цивільних бортів не обслуговує.
Чому місто в тилу постійно під ударом? Через аеродром і роль 7-ї бригади. Старкон — не «випадкова точка на карті шахедів». Він системна ціль від першого дня великої війни.
Чи правда, що це найбільший військовий аеродром України? Формулювання «найбільший за площею» гуляє в популярних текстах, але в офіційних картках площу в гектарах не зафіксовано однозначно. Коректніше казати: один із найбільш обладнаних і найчастіше атакованих.
Що означає сертифікація НАТО 2021 року? Не «базу передали Альянсу», а те, що смуга, світлотехніка й навігація приведені до стандартів, за якими можуть працювати машини партнерів. Це інженерна, а не політична табличка на воротах.
Чи безпечно їхати в місто як туристу до замку? Замок Острозьких, оборонна вежа й храми — окремий, глибокий шар Старкона, старший за будь-яку ЗПС. Але турист у 2025–2026 роках їде в громаду, яка живе під сиренами. Перевіряйте тривоги, не знімайте військове, не ночуйте «поближче до смуги з цікавості».
Річка Случ і далі ділить місто навпіл: з одного боку — мури XVI століття, з іншого — бетон смуги 11/29. Обидва береги тепер у одній історії. Старокостянтинів аеродром лишається робочим військовим організмом, а не рядком у довіднику «закритих аеропортів». Поки звідси піднімаються машини, ворог витрачатиме ракети на цю точку. Поки громада мовчить про зайве й ремонтує вибиті вікна, Старкон робить ту тилову роботу, за яку й отримав звання героя — без окупації, але з майже п’ятьма сотнями ударів за спиною.
Leave a Reply