Мирні переговори за участю Володимира Зеленського стали центральною темою дипломатії після повномасштабного вторгнення. Станом на літо 2026 року українська сторона наполягає на безумовному припиненні вогню, безпекових гарантіях і відмові від односторонніх територіальних поступок, тоді як Росія продовжує вимагати визнання анексованих регіонів.
Ключовим документом лишається 20-пунктовий план, оприлюднений наприкінці 2025-го, який уже на 90 відсотків узгоджений зі Сполученими Штатами. Вікно можливостей для інтенсивних розмов, на думку Києва, залишається відкритим до зими 2026-го, поки українські сили утримують ініціативу на фронті.
Тристоронні зустрічі в Абу-Дабі та Женеві принесли лише обміни полоненими, а питання територій і гарантій безпеки досі блокують прогрес. Зеленський неодноразово пропонував пряму зустріч із Путіним у нейтральній країні, підкреслюючи, що «не може бути угод про нас без нас».
Дипломатичний марафон, який триває вже п’ятий рік війни, нагадує складну шахову партію, де кожен хід перевіряється на міцність. Після інавгурації Дональда Трампа у 2025 році переговорний процес різко пожвавився: американські спецпосланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер стали постійними гостями в Москві, Києві та на нейтральних майданчиках. Українська делегація під керівництвом секретаря РНБО Рустема Умєрова відповідала жорсткою, але гнучкою позицією — готовність говорити, але не готовність здавати землю під тиском.
Перші серйозні раунди 2025 року проходили в Стамбулі, Джидді та Рияді. Тоді російська сторона висувала максималістські вимоги, які Київ відхиляв одразу. Зеленський тоді чітко заявив: будь-які переговори можливі лише після виведення російських військ або принаймні після повного припинення вогню. До березня 2025-го ця формула еволюціонувала — президент почав пропонувати необмежене безумовне припинення вогню як перший крок.
Еволюція позиції Зеленського: від «немає сенсу» до активного діалогу
На початку повномасштабної війни Володимир Зеленський категорично відмовлявся сідати за стіл із російськими представниками, поки окупанти не покинуть українську землю. Після Бучі та Маріуполя ця позиція здавалася непохитною. Проте реальність війни змусила шукати нові підходи. У 2023–2024 роках Київ зосередився на міжнародних мирних самітах — найпомітнішим став Бюргеншток у Швейцарії, де 84 країни підтримали українську формулу миру.
Справжній поворот стався на початку 2025-го. Після зміни адміністрації у Вашингтоні Зеленський публічно заявив про готовність до прямих переговорів навіть без попереднього виведення військ, але тільки за умови реального припинення вогню. Ця зміна не була слабкістю — вона стала прагматичною відповіддю на нові реалії. Українські військові у грудні 2025-го повернули ініціативу на кількох ділянках фронту, і президент одразу використав цей момент: «У нас є вікно до зими. Кожен місяць Росія втрачає більше людей. Треба говорити зараз».
У відкритому листі до Путіна влітку 2026-го Зеленський запропонував зустріч лідерів, всезагальний обмін полоненими та припинення вогню на час переговорів. Російська відповідь залишилася холодною — Кремль через речника Дмитра Пєскова заявив, що «негайних перспектив відновлення переговорів немає».
20-пунктовий план: що саме пропонує Київ
Найдетальнішим документом переговорного процесу став 20-пунктовий план, оприлюднений Зеленським 23–24 грудня 2025 року. Він виріс із американського 28-пунктового проєкту після кількох тижнів напружених консультацій. Ось його ключові елементи:
- Підтвердження суверенітету України та повна угода про ненапад між Росією та Україною з механізмом супутникового моніторингу лінії зіткнення.
- Безпекові гарантії на кшталт статті 5 НАТО від США, європейських країн і Альянсу.
- Збереження чисельності Збройних сил України на рівні 800 тисяч у мирний час.
- Чітка дата вступу України до Європейського Союзу та короткостроковий преференційний доступ до європейського ринку.
- Створення європейських багатонаціональних сил для захисту повітряного та морського простору України.
План також передбачав окремі угоди — українсько-американську безпекову, українсько-європейську та економічну. Зеленський підкреслював: якщо Росія підпише документ, припинення вогню має настати негайно. Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров у лютому 2026-го фактично відхилив цей план, назвавши його «нереалістичним».
За моїми спостереженнями за дипломатичними колами, саме питання територій залишається «червоною лінією» для обох сторін. Київ готовий обговорювати тимчасове замороження лінії фронту, але категорично проти передачі ще не окупованих районів Донеччини.
Тристоронні раунди 2026 року: Абу-Дабі, Женева і пауза через Іран
Січень і лютий 2026-го принесли найінтенсивніший період переговорів. У Абу-Дабі 23–24 січня та 4–5 лютого відбулися тристоронні зустрічі. Сторони обговорювали навіть розподіл електроенергії Запорізької АЕС, але територіальне питання зависло. У Женеві 17–18 лютого розмови тривали шість годин першого дня і лише дві — другого. Зеленський прямо звинуватив Москву у спробах «затягувати процес».
Єдиним відчутним результатом стали обміни полоненими: 500 на 500 у березні та кілька менших пакетів пізніше. Короткі перемир’я на Великдень і до 9 травня теж не переросли в щось довготривале. З початком війни між США та Іраном американська увага змістилася, і переговори фактично стали на паузу. Зеленський у квітні 2026-го прямо заявив: «Переговори щодо України не можуть чекати, поки закінчиться війна в Ірані».
| Етап переговорів | Місце і дата | Основний результат | Ключова перешкода |
|---|---|---|---|
| Тристоронні зустрічі | Абу-Дабі, січень–лютий 2026 | Обмін полоненими, обговорення АЕС | Території Донбасу |
| Женевський раунд | Женева, 17–18 лютого 2026 | Угода про подальші обміни | Політичні питання |
| Консультації з США | Телефонні та особисті, весна–літо 2026 | Оновлення пропозицій | Увага США до Ірану |
Дані таблиці зібрані на основі матеріалів reuters.com та wikipedia.org.
Що стоїть за «вікном можливостей» до зими
У травні 2026-го Зеленський в інтерв’ю CBS чітко окреслив часові рамки: «Ми маємо період до зими. Потрібно знайти дипломатичний спосіб сісти й поговорити». Українські військові з грудня 2025-го поступово відтісняли російські підрозділи на кількох напрямках, і президент використав цей момент як аргумент для тиску. Він наголошував, що санкції треба не знімати, а посилювати, щоб збільшити внутрішній тиск на російське керівництво.
Європейські партнери підтримують цей підхід. «Коаліція охочих» готова виставити війська для гарантування можливого припинення вогню. Франція, Велика Британія та Німеччина неодноразово заявляли, що будь-яка угода має включати надійні безпекові механізми, а не просто заморожування конфлікту.
Для звичайних українців ці переговори — не абстрактна дипломатія. Кожен обмін полоненими повертає додому сотні людей. Кожне коротке перемир’я дає хоча б кілька годин тиші в прифронтових містах. Водночас суспільство залишається настороженим: жодна угода, яка передбачає здачу територій під тиском, не матиме підтримки.
Головні виклики, які досі блокують мир
Територіальне питання залишається найгострішим. Росія вимагає визнання анексії Криму, частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, включно з районами, які досі контролює Україна. Київ пропонує заморозити лінію зіткнення і винести питання статусу на майбутні переговори або міжнародний механізм. Будь-який відступ із добре укріплених позицій у Донбасі, на думку українського командування, відкриє шлях для нових наступів без великих втрат для ворога.
Другий камінь спотикання — безпекові гарантії. Україна хоче механізм, максимально близький до статті 5 НАТО, з чіткими зобов’язаннями США та Європи. Росія намагається обмежити чисельність української армії та отримати право вето на майбутні безпекові угоди. Третій фактор — внутрішньополітичний. У Росії після виборів 2026 року можлива нова мобілізація, і Кремль може вирішити, що війна для нього все ще вигідна.
У липні 2026-го Зеленський знову говорив зі спецпосланцями США. Він підтвердив готовність до тристороннього формату, якщо з’являться реальні пропозиції. Туреччина пропонує свої майданчики, Швейцарія теж залишається варіантом. Проте без політичної волі Москви всі ці майданчики лишаються порожніми залами.
Переговори Зеленського — це не просто дипломатична процедура. Це спроба зберегти державу, людей і майбутнє в умовах, коли ворог не поспішає сідати за стіл. Кожен новий раунд, навіть якщо він закінчується без прориву, повертає додому полонених, фіксує позиції і не дає війні повністю вийти з-під контролю дипломатії. Поки вікно до зими залишається відкритим, Київ продовжує натискати — і на поле бою, і за столом переговорів.
Leave a Reply