Станом на квітень 2026 року за кордоном (без урахування території рф) офіційно зафіксовано 5,762 мільйона біженців з України. Ця цифра відображає людей, які виїхали після 24 лютого 2022 року і досі не повернулися. Якщо додати тих, хто залишив країну ще з 2014 року, загальна кількість сягає вже 8,5 мільйона. Чистий відтік через західні кордони з початку повномасштабної війни становить близько 4,1 мільйона осіб.
Більшість виїздів припала на перші місяці 2022-го — тоді кордон перетинали сотні тисяч щодня. У 2025 році темпи сповільнилися: чистий відтік склав близько 290–303 тисяч. Найбільші громади сьогодні — у Німеччині, Польщі та Чехії. Водночас всередині України залишаються 3,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб.
Холодна ніч на вокзалі в Перемишлі, дитячі візочки в чергах на кордоні, валізи, набиті документами й сімейними фотографіями — саме так виглядав лютий і березень 2022-го. Тоді здавалося, що хвиля виїзду нескінченна. Сьогодні, у липні 2026-го, картина вже інша: потік став тоншим, але не зник. Люди продовжують їхати — хтось на постійне місце, хтось на кілька місяців, хтось повертається й знову виїжджає. Щоб зрозуміти реальний масштаб, доводиться дивитися не лише на гучні заголовки, а на сухі цифри прикордонників, ООН і економістів.
За оцінками Агентства ООН у справах біженців, станом на 30 квітня 2026 року у світі (за винятком рф) перебувало 5,762 млн біженців з України. З них 5,213 млн — у Європі, решта — за її межами. Центр економічної стратегії на січень 2026 року давав близьку цифру — 5,6 млн. Різниця між виїздами та в’їздами через західні й південно-західні кордони з початку війни до кінця 2025-го становила приблизно 4,1 млн осіб. Саме ця різниця найточніше показує, скільки людей фактично залишилися за кордоном.
Як рахують тих, хто виїхав
Є кілька способів підрахунку, і кожен дає трохи іншу картину. Державна прикордонна служба фіксує кожен перетин кордону. З 24 лютого 2022-го до кінця 2025-го українці перетнули кордон на виїзд 60,4 млн разів, а на в’їзд — 56,3 млн. Різниця — ті самі 4,1 млн. Але це не унікальні особи: багато хто їздить туди-сюди кілька разів на рік.
УВКБ ООН працює інакше. Воно рахує людей, які отримали статус тимчасового захисту або зареєструвалися як біженці. Тому цифра 5,7–5,9 млн включає й тих, хто виїхав через треті країни, і тих, хто не потрапив у прикордонну статистику України. Міністерство економіки України на основі даних ООН підрахувало, що лише з 19 лютого по 30 квітня 2026 року від’ємне міграційне сальдо склало близько 162 тисяч осіб.
Окремо стоять оцінки щодо території рф. Останні офіційні дані УВКБ ООН з цього питання датуються ще червнем 2023-го — близько 1,2 млн. Відтоді оновлень немає, тож більшість аналітиків цю цифру або не включають, або вказують окремо.
Хвилі виїзду: від паніки до спокійного відтоку
Перша хвиля — лютий–квітень 2022-го — була найпотужнішою. За кілька тижнів кордон перетнули мільйони. Переважно жінки з дітьми. Чоловіки призовного віку залишалися. Черги на Шегині, Медиці, Ужгороді розтягувалися на десятки кілометрів. Люди ночували в машинах, у наметових містечках, які швидко з’явилися з польського боку.
Друга хвиля припала на осінь 2022-го — після масованих ударів по енергетиці. Тоді багато хто виїхав уже з чітким планом: знайти роботу, влаштувати дітей до школи, орендувати житло на довший термін. Третя і четверта хвилі були меншими. У 2024–2025 роках люди їхали вже не від бомб, а від економічної невизначеності, мобілізації та просто втоми.
У 2025 році чистий відтік через західні кордони склав 290–303 тисячі осіб. Це на третину менше, ніж у 2024-му (тоді було близько 443–459 тисяч). У січні 2026-го різниця між виїздами та в’їздами була вже лише близько 28 тисяч. Темпи сповільнюються, але не зупиняються.
Куди саме виїхали українці
Найбільші громади сформувалися в кількох країнах. Німеччина прийняла понад 1,3 млн осіб. Польща — близько 1 млн тих, хто залишився на постійній основі (хоча через країну пройшли значно більше). Чехія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Канада та США також мають помітні українські діаспори воєнного часу.
У Європі українці отримали тимчасовий захист, який продовжували кілька разів. Це дало право на роботу, освіту, медицину. Багато хто вже інтегрувався: працює, платить податки, орендує житло. За даними опитувань УВКБ ООН, близько 57 % біженців у Європі працевлаштовані, хоча цей показник усе ще нижчий, ніж у місцевого населення.
| Країна / регіон | Орієнтовна кількість (2026) | Особливості |
|---|---|---|
| Німеччина | понад 1,3 млн | Найбільша громада, високий рівень інтеграції |
| Польща | близько 1 млн (постійно) | Перша країна прийому, багато транзитних |
| Чехія, Іспанія, Італія | сотні тисяч кожна | Активна трудова міграція |
| За межами Європи | близько 0,55 млн | Канада, США, інші країни |
Дані таблиці базуються на оцінках УВКБ ООН та національних статистичних служб станом на початок–середину 2026 року.
Хто саме виїхав: демографічний портрет
Серед тих, хто залишився за кордоном, переважають жінки та діти. За опитуваннями УВКБ ООН, серед дорослих біженців близько 70–75 % — жінки. Діти становлять приблизно 30 % від загальної кількості. Багато сімей розділені: чоловіки залишилися в Україні, а жінки з дітьми живуть за кордоном уже четвертий рік.
Особливо відчутним став виїзд молоді. Кожен сьомий юнак віком 18–22 роки, за деякими оцінками, зараз перебуває за межами країни. Це створює ризик демографічної «дірки» в найближчі десятиліття. Водночас серед тих, хто виїхав, висока частка людей з вищою освітою та професійними навичками — саме ті, кого Україна потребує для відбудови.
У 2025–2026 роках серед тих, хто виїжджає, зросла частка сімей, які їдуть уже не від небезпеки, а в пошуках кращих умов для дітей, стабільної роботи й доступу до медицини. Багато хто орендує житло на рік-два наперед і планує залишитися щонайменше до кінця активної фази війни.
Чи повертаються люди
Повернення йде, але повільно. За даними Міжнародної організації з міграції, з початку війни додому повернулися близько 4,4 млн осіб, з них приблизно 1,1 млн — саме з-за кордону. Більшість повернень припала на 2022–2023 роки, коли фронт стабілізувався. У 2025–2026-му темпи повернення сповільнилися.
Центр економічної стратегії прогнозує, що після закінчення активних бойових дій за середнього сценарію додому повернуться 1,3–2,2 млн біженців. За кордоном (без урахування рф) можуть залишитися 2,7–3 млн осіб. Багато хто вже купив житло, влаштував дітей до місцевих шкіл, знайшов постійну роботу. Для них повернення означає знову починати з нуля.
Найскладніше рішення — для сімей, де чоловік служить, а дружина з дітьми вже чотири роки живе в іншій країні. Деякі чоловіки після демобілізації самі виїжджають до родини, і сім’я залишається за кордоном назавжди.
Що означають ці цифри для України
Втрата 5,7 млн людей — це не лише статистика. Це відсутність працівників, платників податків, батьків, які могли б виховувати наступне покоління. Економісти підраховують, що кожен рік відсутності такої кількості людей коштує економіці десятки мільярдів доларів упущеного ВВП.
Водночас ті, хто залишився за кордоном, уже зараз надсилають значні грошові перекази. У 2025 році обсяг переказів від українців з-за кордону залишався одним із найбільших джерел валютних надходжень. Багато хто планує інвестувати в Україну після війни — купувати житло, відкривати бізнес, допомагати родичам.
Ще один важливий момент — збереження зв’язку з країною. Більшість біженців стежать за новинами, підтримують ЗСУ, беруть участь у волонтерських ініціативах. Українські школи за кордоном, суботні школи, культурні центри допомагають дітям не втратити мову й ідентичність. Це створює шанс, що частина людей повернеться не лише фізично, а й ментально.
Станом на літо 2026-го хвиля виїзду вже не така стрімка, як у перші місяці війни. Але вона не зупинилася. Кожен новий удар по енергетиці, кожна нова хвиля мобілізації, кожне рішення про продовження тимчасового захисту в ЄС впливає на рішення людей — залишатися чи повертатися. Цифри 5,7 млн — це не просто сума. Це 5,7 млн окремих історій, рішень, сподівань і розчарувань. І саме від того, як Україна зуміє ці історії почути, залежить, скільки з цих людей колись знову назвуть її домом.
Leave a Reply