Станом на середину 2026 року Росія володіє одним із найбільших у світі військових авіапарків — близько 4237 літальних апаратів за оцінками Global Firepower, з яких понад 1500 — бойові машини фіксованого крила. Цивільний сектор додає ще приблизно 1135 повітряних суден, з яких 1088 перебувають у регулярній експлуатації. Ці цифри включають як сучасні винищувачі п’ятого покоління, так і застарілі радянські моделі, багато з яких уже вичерпали ресурс.
Реальна картина складніша за сухі цифри. Значна частина парку страждає від проблем із технічним обслуговуванням, дефіцитом запчастин і наслідками бойових втрат. При цьому російська промисловість намагається компенсувати скорочення через модернізацію та повернення в стрій старих машин, хоча темпи виробництва нових цивільних літаків залишаються вкрай низькими.
Військова авіація досі формує основу потенціалу країни, тоді як цивільний флот поступово стискається під тиском санкцій. Саме ця подвійна реальність — кількісна перевага на папері та якісні обмеження на практиці — визначає сучасний стан російської авіації.
Загальна картина військового авіапарку
Російські повітряно-космічні сили, морська авіація та армійська авіація разом утворюють величезний комплекс. За даними Global Firepower на 2026 рік загальна чисельність досягає 4237 одиниць. Це друге місце у світі після США. До цієї цифри входять винищувачі, бомбардувальники, штурмовики, транспортні машини, навчальні літаки та гелікоптери всіх типів.
Фіксоване крило становить приблизно 2600–2700 апаратів, тоді як вертолітний парк перевищує 1600 машин. Бойова складова — близько 1520–1560 літаків — включає як фронтову авіацію, так і стратегічні носії. Решта припадає на транспорти, розвідники, заправники та навчальні платформи.
Важливо розуміти, що офіційні цифри рідко відображають реальну боєздатність. Експерти оцінюють рівень справності військового парку в межах 60–70 відсотків. Багато машин стоять на зберіганні або потребують капітального ремонту, а частина вже втрачена безповоротно.
| Категорія | Орієнтовна кількість | Основні типи |
|---|---|---|
| Бойові літаки | 1520–1560 | Су-27/30/35, МіГ-29/31, Су-34, Су-25, Су-57 |
| Стратегічні бомбардувальники | 115–120 | Ту-95МС, Ту-160, Ту-22М3 |
| Транспортні та спеціальні | 450–520 | Іл-76, Ан-12, Ан-26, А-50 |
| Гелікоптери | 1600+ | Мі-8/17, Мі-24/35, Ка-52, Мі-28 |
Ці дані базуються на оцінках Global Firepower та відкритих військових оглядах 2026 року.
Бойова авіація: серце російської потужності
Винищувальна та ударна авіація залишається найчисельнішою складовою. Родина Су-27/30/35 налічує понад 380 машин. Ці важкі багатоцільові платформи виконують основну роботу в повітрі. Су-35С вважається найсучаснішим серійним винищувачем четвертого покоління плюс, хоча його кількість ледь перевищує сотню.
МіГ-31 у варіантах БМ і К залишаються унікальними перехоплювачами дальньої дії. Їх налічується від 128 до 150 боєздатних одиниць. Саме вони носять ракети «Кинжал». Су-34 — основний фронтовий бомбардувальник — перевищив позначку 140 машин. Ці «качки» стали символом російських ударів по Україні.
Штурмовики Су-25, попри солідний вік, досі в строю — близько 175 одиниць. Їхня живучість вражає, але втрати серед них одні з найвищих. Стратегічна авіація виглядає скромніше: 46 Ту-95МС, близько 17 Ту-160 і 55 Ту-22М3. Після серії ударів по аеродромах дальньої авіації в 2025–2026 роках частина цих машин виведена з ладу або потребує тривалого ремонту.
Су-57 — єдиний серійний винищувач п’ятого покоління — досі залишається рідкістю. На середину 2026 року їх налічується близько 25–30 машин. Виробництво йде повільно, і масової появи цих літаків у строю найближчим часом не очікується.
Найбільша слабкість бойового парку — не кількість, а якість технічного стану та підготовка пілотів. Багато екіпажів мають обмежений наліт, а системи електронної боротьби та високоточної зброї працюють не завжди стабільно.
Гелікоптери та допоміжні машини
Вертолітний флот Росії — один із найбільших у світі. Мі-8 та Мі-17 різних модифікацій перевищують 750 одиниць. Ці універсальні машини перевозять десант, евакуюють поранених і наносять удари некерованими ракетами. Ударні Мі-24/35, Ка-52 і Мі-28 разом утворюють потужну групу армійської авіації — понад 550 бойових вертольотів.
Ка-52 «Алігатор» зарекомендував себе як один із найефективніших ударних вертольотів, хоча втрати серед них також відчутні. Мі-26 — важкі транспортники — залишаються незамінними для перевезення великогабаритних вантажів, але їхня кількість обмежена кількома десятками.
Транспортна авіація спирається на Іл-76 різних модифікацій (близько 120–130 машин), Ан-12, Ан-26 і кілька Ан-124. Середній вік цих літаків перевищує 30 років. Навчальні машини — Як-130 і застарілі L-39 — забезпечують підготовку пілотів, проте їхній ресурс також обмежений.
Цивільний авіапарк: під тиском санкцій
Цивільна авіація Росії перебуває у зовсім іншій реальності. За даними Росавіації станом на кінець 2025 — початок 2026 року загальний парк налічував 1135 літаків, з яких 1088 вважалися придатними до польотів. Понад 65 відсотків — іноземного виробництва: Airbus і Boeing.
Аерофлот і його дочірні компанії контролюють найбільшу частку. Група оперує приблизно 200–220 машинами. S7, «Росія», «Перемога» та регіональні перевізники доповнюють картину. Після 2022 року доступ до західних запчастин і технічного обслуговування різко скоротився. Компанії змушені канібалізувати частину флоту, щоб підтримувати в повітрі інші машини.
Російське виробництво цивільних літаків розвивається повільно. Суперджет-100 випускається одиницями, Ту-214 і МС-21 лише починають серійне виробництво. У 2025 році галузь змогла передати операторам лише близько десятка нових машин замість запланованих десятків. Уряд намагається повернути в стрій законсервовані Ту-204/214 і Іл-96, але це лише тимчасовий захід.
Пасажиропотік у 2025–2026 роках демонструє ознаки стагнації. Дефіцит сучасних середньомагістральних літаків змушує перевізників скорочувати частоту рейсів і підвищувати ціни.
Втрати, боєздатність і реальні можливості
Війна в Україні суттєво вплинула на стан авіапарку. Українське Міноборони станом на липень 2026 року повідомляє про знищення понад 430 літаків і 350 гелікоптерів. Незалежні аналітики, які працюють із візуальними підтвердженнями, називають нижчі, але все одно значні цифри — кількасот бойових машин.
Найбільше постраждали Су-25, Су-24, Су-34 і ударні вертольоти. Стратегічна авіація зазнала ударів по аеродромах базування. Деякі Ту-95 і Ту-22М3 були знищені або важко пошкоджені. Росія компенсує втрати модернізацією старих машин і обмеженим випуском нових, але темпи не встигають за потребами.
Реальна боєздатність російської авіації сьогодні визначається не стільки кількістю, скільки здатністю підтримувати техніку в робочому стані та забезпечувати пілотів достатнім нальотом.
Багато експертів відзначають, що Росія навмисно береже сучасні винищувачі, використовуючи їх переважно для запусків крилатих ракет з безпечної відстані. Фронтова авіація працює обережніше, ніж на початку повномасштабного вторгнення.
Порівняння з провідними країнами
Для розуміння масштабу варто поглянути на конкурентів. США мають понад 13 тисяч військових літальних апаратів — утричі більше. Китай вже наблизився до 3500 і швидко нарощує кількість сучасних винищувачів. Індія, Південна Корея та Японія мають значно менші, але якісно збалансовані флоти.
Росія зберігає перевагу в стратегічних бомбардувальниках і важких транспортниках радянської школи. Однак за рівнем авіоніки, стелс-технологій і мережецентричних можливостей вона поступається західним і китайським зразкам. Виробничі потужності також обмежені: російські заводи не здатні швидко відновлювати втрати в темпі, який демонстрували під час холодної війни.
Цивільний сектор виглядає ще слабше. Поки європейські та американські авіакомпанії оновлюють флоти новими Airbus і Boeing, російські перевізники змушені літати на машинах середнього віку 15–20 років і шукати способи продовжити ресурс.
Виробництво, санкції та перспективи
Російська авіапромисловість працює в умовах жорстких обмежень. Виробництво військових літаків триває: Су-35, Су-34 і Су-57 сходять із конвеєрів. Проте обсяги далекі від радянських. Цивільне виробництво стикається з ще більшими труднощами — відсутністю двигунів західного зразка, електроніки та композитних матеріалів.
Держава намагається замінити імпортні комплектуючі. Програма імпортозаміщення для Суперджета і МС-21 триває роками, але повністю російські версії з’являються повільно. Паралельно йде робота над відновленням виробництва Ту-214 і запуском легкого транспортного Іл-112В.
На найближчі роки експерти прогнозують подальше скорочення цивільного флоту. До 2030 року може бути списано кілька сотень машин без адекватної заміни. Військовий сектор, навпаки, збереже кількісну перевагу, хоча якість і боєздатність залишатимуться під питанням.
Російська авіація сьогодні — це складна суміш радянської спадщини, обмеженої модернізації та наслідків тривалої війни. Цифри вражають, але за ними ховається чимало проблем, які визначають реальні можливості країни в повітрі.
Leave a Reply