Марина Стефанчук постає як самостійна і глибока постать у сучасній українській юриспруденції: докторка юридичних наук, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, авторка понад 130 наукових та навчально-методичних праць, яка водночас залишається вірною родинним цінностям і свідомо уникає яскравого публічного світла. Її дослідження охоплюють фундаментальні питання судоустрою, представницької функції прокуратури, адміністративного права та правового регулювання штучного інтелекту — теми, що безпосередньо формують здатність держави захищати права громадян навіть у найскладніших умовах. У шлюбі з головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком з 1999 року вона виховала сина Олеся та доньку Злату, які обрали юридичний шлях і сьогодні навчаються в тому ж університеті, де працює їхня мати.
Її науковий доробок не просто фіксує проблеми — він пропонує теоретичні та організаційно-правові рішення, які стають у пригоді під час реформування правової системи, євроінтеграції та відбудови країни після повномасштабної війни. Досвід роботи в університетському середовищі та аналіз реальних кейсів правозастосування показують, наскільки важливими є саме такі системні дослідження для створення стійкого правопорядку. Марина Стефанчук демонструє приклад того, як можна поєднувати високий академічний рівень, підприємницьку активність та материнство, не жертвуючи жодною зі сфер.
Сьогодні, коли Україна продовжує захищати свою незалежність і прагне до повноправного членства в Європейському Союзі, праці професорки Стефанчук набувають особливої ваги — вони допомагають розуміти, як інститути прокуратури, суду та адвокатури можуть ефективніше служити людині та державі.
Формування юридичного світогляду: роки навчання та перші кроки
Шлях Марини Стефанчук у праві розпочався в Хмельницькому інституті регіонального управління та права — закладі, що дав путівку в життя багатьом українським юристам часів становлення незалежної держави. У 1999 році вона здобула повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста. Це був період активного формування нового законодавства, коли молода країна шукала власні моделі судової влади, прокуратури та адміністративного процесу, відмінні від радянських зразків.
Освіта в регіональному університеті дала міцну практичну базу. Студенти тих років не лише вивчали теорію, а й бачили, як закони працюють (або не працюють) у реальних умовах перехідної економіки та політичних трансформацій. Саме тоді сформувався інтерес до тем, які пізніше стануть основою її наукових робіт: роль органів виконавчої влади в адміністративних спорах та функції прокуратури як представника інтересів громадянина і держави.
Після закінчення університету почався період накопичення досвіду. Марина Стефанчук поєднувала викладацьку та практичну діяльність, що дозволило їй бачити проблеми правозастосування з різних боків. Такий підхід — від практики до глибокої теорії — вирізняє багатьох успішних українських правознавців, які формували сучасну юридичну думку.
Наукові здобутки: кандидатська та докторська дисертації
У 2012 році Марина Стефанчук захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Тема — «Органи виконавчої влади як сторона у справах адміністративної юрисдикції». Робота розглядала, як державні органи виступають у судових процесах, які проблеми виникають при захисті прав громадян у спорах з владою та як удосконалити процесуальний статус сторін.
Ця тема була надзвичайно актуальною в період адміністративної реформи та створення системи адміністративних судів в Україні. Дослідження допомагало зрозуміти, де закінчується управлінська дискреція і починається відповідальність перед громадянином. Саме такі роботи лягли в основу багатьох законодавчих змін, що стосувалися прозорості дій влади та доступу до правосуддя.
У 2018 році вона вже захистила докторську дисертацію за спеціальністю 12.00.10 — судоустрій, прокуратура та адвокатура. Тема — «Теоретико-методологічні та організаційно-правові засади реалізації прокуратурою України представницької функції». Це глибоке дослідження однієї з ключових, але часто недооцінюваних ролей прокуратури: не лише обвинувачення у кримінальних справах, а й представництво інтересів громадянина або держави в суді в цивільних, адміністративних та господарських процесах.
Представницька функція прокуратури — це механізм, завдяки якому людина, яка не має ресурсів для тривалого судового протистояння з державою чи великими структурами, може отримати професійну підтримку. Дослідження Марини Стефанчук систематизувало теоретичні підходи та запропонувало конкретні організаційно-правові рішення для підвищення ефективності цієї функції.
Ключові напрямки досліджень: що саме вивчає професорка Стефанчук
Сфера наукових інтересів Марини Стефанчук охоплює кілька взаємопов’язаних блоків, кожен з яких має пряме значення для життя звичайних українців.
- Прокуратура та її представницька функція. Як прокурор може ефективно захищати інтереси громадянина в суді, коли сам громадянин не в змозі це зробити? Які межі цієї функції, щоб не перетворити прокуратуру на «другого адвоката» для всіх? Ці питання залишаються гострими під час воєнного стану та відбудови.
- Судова система та юрисдикційні процеси. Як зробити суди доступнішими, швидшими та справедливішими? Роботи торкаються процесуального статусу учасників, ролі органів виконавчої влади та механізмів оскарження їхніх рішень.
- Адвокатура та нотаріат. Професорка аналізує роль цих інститутів у забезпеченні прав людини, особливо в умовах цифровізації та воєнних викликів.
- Сучасні виклики: штучний інтелект і право. У співавторстві з колегами вона досліджувала перспективи правового регулювання відносин у сфері використання штучного інтелекту. Ця робота 2021 року вже має десятки цитувань і залишається актуальною, коли Україна розробляє власне законодавство про AI у контексті європейських стандартів.
- Медичне право та біоетика. Спільні праці з питань кодифікації медичного законодавства та дискусій про евтаназію показують інтерес до етичних меж права — теми, яка набуває ваги з розвитком медицини та технологій.
Кожна з цих тем — не абстрактна теорія. Вони безпосередньо впливають на те, чи зможе людина захистити свої права у конфлікті з владою, чи отримає справедливий судовий розгляд, чи будуть захищені персональні дані в епоху алгоритмів.
Викладацька діяльність у КНУ: вплив на нове покоління правників
З 2019–2020 років Марина Стефанчук працює професоркою спочатку на кафедрі правосуддя юридичного факультету, а з 2020 року — на кафедрі нотаріального та виконавчого процесу, адвокатури, прокуратури та судоустрою Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Викладацька робота в одному з найсильніших юридичних закладів країни — це не просто передача знань. Це формування світогляду майбутніх суддів, прокурорів, адвокатів та державних службовців. Студенти, які слухають лекції професорки Стефанчук, отримують не лише сухі норми закону, а й розуміння, навіщо ці норми існують і як вони працюють у реальному житті.
У практиці правового аналізу, коли ми вивчаємо вплив наукових праць на реформи, роботи Стефанчук вирізняються системністю та глибоким розумінням інституційних механізмів. Вона поєднує класичну юридичну школу з чутливістю до сучасних викликів — від цифровізації до воєнного права.
Родинне життя: баланс між наукою, сім’єю та політичним контекстом
У 1999 році Марина Сітарук (дівоче прізвище) одружилася з Русланом Стефанчуком. Понад чверть століття вони разом виховують сина Олеся та доньку Злату. Діти обрали юридичний шлях: син навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, донька після початку повномасштабного вторгнення повернулася з Віденського університету та також продовжила навчання в КНУ.
Родина свідомо залишилася в Києві навіть у найважчі періоди війни. Це не просто особистий вибір — це позиція, яка передає дітям цінність бути поруч зі своєю країною в момент, коли вона найбільше потребує своїх громадян.
Марина Стефанчук рідко з’являється на публічних заходах і не прагне використовувати статус дружини спікера парламенту для власної кар’єри. Вона працювала помічницею народного депутата Данила Гетьманцева — і це було незалежне рішення, а не родинна протекція. Така позиція дозволяє їй зберігати наукову незалежність і фокусуватися на тому, що справді важливо: дослідженнях, викладанні та родині.
Підприємницька діяльність та інші грані професійного життя
Окрім академічної роботи, Марина Стефанчук веде підприємницьку діяльність. Вона є кінцевим бенефіціаром ТОВ «Юридичний портал Ратіо Дециденді» з часткою 25 %. Також у певний період вона мала свідоцтво адвоката (видано у 2018 році Радою адвокатів Хмельницької області), однак право на адвокатську діяльність було зупинено за її власною заявою.
Таке поєднання науки, викладання та бізнесу в юридичній сфері — явище не дуже поширене, але логічне. Воно дозволяє залишатися в контакті з реальними потребами ринку юридичних послуг та переносити практичні інсайти назад у наукові дослідження і навчальні програми.
Актуальність ідей Марини Стефанчук у 2026 році та далі
У 2026 році, коли Україна продовжує захищати свою територію, проводити реформи та готуватися до повоєнної відбудови, дослідження професорки Стефанчук залишаються надзвичайно затребуваними. Питання ефективної роботи прокуратури в умовах воєнного стану, захисту прав громадян у спорах з державою, правового регулювання нових технологій — усе це напряму стосується того, якою буде правова система повоєнної України.
Її праці про представницьку функцію прокуратури допомагають шукати баланс між інтересами держави та людини — баланс, який критично важливий для відновлення довіри до інститутів. Дослідження з питань штучного інтелекту та медичного права задають орієнтири для майбутнього законодавства, яке має бути і сучасним, і гуманним.
Марина Стефанчук не просто накопичує наукові публікації. Вона створює інтелектуальний фундамент, на якому можуть стояти наступні покоління українських правників. Її приклад показує, що справжня впливовість часто проявляється не в гучних заявах, а в системній, кропіткій роботі — у лекціях для студентів, у глибоких дисертаціях, у тихих рішеннях на користь родини та країни.
Сьогодні, коли ми говоримо про Марину Стефанчук, ми говоримо не лише про дружину високопосадовця. Ми говоримо про жінку, яка своїм життям і працею доводить: українська юридична наука жива, розвивається і має що запропонувати світу — навіть у найтемніші часи.
Leave a Reply